Іменини

 Єдині, на жаль.

Більше в календарі нашому, східному, немає.

* * *

“Первосвященик, уставши, та й усі, хто був із ним, хто належав до саддукейської єресі, переповнились заздрощами, і руки наклали вони на апостолів, і до в’язниці громадської вкинули їх. Але Ангол Господній вночі відчинив для них двері в’язничні, і, вивівши їх, проказав: Ідіть, і, ставши, говоріть до народу у храмі всі слова цього життя. Як це вчули вони, то в храм рано ввійшли і навчали. А первосвященик і ті, хто був із ним, прийшовши, скликали синедріон і всіх старших з Ізраїлевих синів. І послали в в’язницю, щоб їх привели. А служба, прийшовши, не знайшла їх у в’язниці, а вернувшись, сповістила, говорячи: В’язницю знайшли ми з великою пильністю замкнену, і сторожу, що при дверях стояла; а коли відчинили, то нікого всередині ми не знайшли! Як почули слова ці начальник сторожі храму та первосвященики, не могли зрозуміти вони, що б то сталося. Та прийшовши один, сповістив їх, говорячи: Ось ті мужі, що ви їх до в’язниці всадили були, у храмі стоять та й навчають народ” (Дії 5:17-25).

Липи

Вони найзатишніші з усіх, які ростуть у наших широтах. Вони паркові, але цвітуть. Вони цвітуть і мають сильний запах, на відміну від фруктових дерев. Вони алейні, але їх можна зустріти в лісі. Вони часто покручені і корчуваті, але немало струнких і високих.

А ще вони цвітуть влітку, а ще Пінзель з них повирізьбував скульптур.

На честь них названий цілий місяць, бо вони справді славні дерева.

Від Липська до Липецька вони славляться.

Коли я думаю, яке дерево найкраще би притулилося біля якоїсь старої церкви, я зразу уявляю собі липу. Чомусь не дуба, не бука, не каштана. Не ясени, не сосни. Чомусь саме липи.

--

Занадто багато сонця як для листопада, трохи було не по-справжньому. "Останній теплий день, погожий і сумний"? А може й ні.

Сюрреалістичний сон

Мені приснилось.

Зірки - це колючі стернинки, що мають вісім кутів. Спочатку їх приносить вітер з поля, і їх заносить на вогнища пастухів, які восени гріються біля багать. А потім зірки опалюються і стають іскорками, і вилітають в небо.

 

І там в небі опинившись, хто з них зуміє туди долетіти, вони вже не згорають. І заки пастуша череда засне, вони вже своїми сяйливимм поглядами споглядатимуть на чорну земля зі світлого неба.

*

 Данило був в os sentimentos сьогодні ввечері. Не пішов на вечірню, ледь не плакав..

A estrella mais brilhanta!

Він tęsknie. Не знаю, що саме спричинило чи спровокувало знову ностальгію.

Примітно так, як ми ідеалізуємо своїх батьків, коли вони далеко, коли їх немає поруч, коли, особливо, їх вже немає.

Це спогад про Бога, часточка Його ідентичності. Батьки - люди, які дали нам життя, стали співучасниками нашого творіння разом із Господом. І є першим для нас Його образом, Його розумінням.

Коли ти на іншому континенті, матір, батьківщина, рідня - усе зливається воєдино. Усе це частиці тебе минулого, якого ти залишив там, за океаном..

*

Каламар і перо. Час для роздумів.

Друкарська машинка - темп, гідний розмаху модернізму.

Друкарський ноутбук - друкувати можна швидше, ніж думати.

ШІ - 3D-принтер думок.

---

Трохи скривавилось небо від заграви..

---

Цей курс, що зараз чергує, дуже вже любить мінор. Їхня ранкова служба схожа на вечірню. А вечірня служба мала би бути такою як отут в Пярта. Такою, що зворушує.

 

*

 "Не хочу вас лякати, вже листопад", - постять з такими написами картинки пабліки, і їх перепощують френди. "Вже листопад". "Вже.." Тобто, настав. А ми так не хотіли. Тобто, якби час уповільнився зараз і не летів так швидко, бо нас лякає перспектива зими, холоду, темряви. І нам завжди шкода так, що час летить.

Але хіба завжди?

"Вже тають сніги, і скоро квітень", - напишуть наступного року. О, "Вже тають сніги". "Вже..." Тобто, щось наближається. І ми хочемо так, щоби час пришвидшився, ми хочемо щоби скоріше настала весна, щоби стало тепліше, вільніше дихалось, розквітали сади, тому що вони такі чарівні! І щоби день довшав, ночі теплішали, і можна було насолоджуватися місячними ночами, зоряними ночами.

І ми такі раді, що час летить швидко.

*

 Якщо трошки перефразувати одного поета:

 Отож - на світ, за діло, віршувати!
Агов, мої маленькі чортенята!

З риторик і поетик академій -
гайда на площу, як на дно ріки!
Підслухані у вирі цілоденнім,
ті рими - вчителям наперекір
(у вчителів, здається, перекір)!

Віршування - це мистецтво й ремесло, як витесування із каменю, як вирізьблення із липового дерева. Віршування за станком. Як і будь-яка художня справа. Це стіл і рукописний набір: папір, перо чи ручка.

Віршувати засобами комп'ютера - це як малювати графікою в пейнті.