Грабал

 Čeští spisovatelé... Занурююсь в літературу знову, зануруююся в чеську літературу, сотні думок, ідей, есей(ів)...

Думаю... що зрештою, Грабал — це не тільки література. Це якийсь особливий стан мови, дійсності, мислення. Його проза, як і день без сонця, але й без дощу — дивна, розпливчаста, і водночас цілком чітка. Він ніби не намагається щось сказати, а просто каже, говорить, дозволяє текстові звучати. Але саме в цій мимовільності — точність, безжальна і лірична. Грабал не вибудовує світ — він його розвалює, і серед уламків ми раптом бачимо себе: така химерність буття, котра не завжди поясненнюможлива.

Бо в Грабала — завжди поруч смерть і анекдот. Біль і регіт. Випадковість і приреченість. Людина в Грабала — то механізм на межі поломки, і водночас диво, що досі працює. Що ще дихає. Що ще говорить. Можливо, в цьому й полягає відповідь — не у великих тезах, а в маленькому жесті: коли мовчки ділишся з кимось останнім куском хліба. А може, й не хлібом.

Усе його письмо — як життя: без гарантій. Без завершення. Без рими. І водночас із таким неймовірним відчуттям ритму, що, здається, воно дихає замість тебе, коли ти не можеш. І ти думаєш: а може, це й є література? У якомусь тихнуднихсемінарівфілоло сенсів, сповнених сучасних лівацьких тенденцій, фукізму всілякого, але - література?