*

 Який сенс із гори інформації без її творчого осмислення? Просто набір фактів, набір нуликів і одиничок.

Сиріч, якщо піти далі, який сенс навіть творчого осмислення без утілення вжиття. Коли слово стає ділом.

*

 Останні проблиски сонячної радості цього дня, допоки воно цілком і повністю не сховається за будинок навпроти.

Розтопило ти мої печалі й тугу, а тепер хочеш втекти? Осамотити з моїми смутками й тривогами, полишити густій зухвалій ночі..

*

 Кожна мама - лікар. Педіатр чи сімейний лікар. Чи який-небудь інший різновид, якщо дитина потребує спеціальнішої допомоги.

Можливо її методи не будуть суто медикаментозними. Вона може частіше вдаватися до народної медицини, ніж це може вважатися розумним. Але психологічний ефект від її лікування може бути значно більш цілющим, ніж фахова допомога професіонала якогось чужого дядька.

*

 Наше життя

Воно в книгах

Яких ніколи

Не писав ще ніхто (На смерть Моцарта, Юрій Гаврилюк)

*

 Навчитися писати з телефона - це ніби навчитися писати твітер-тексти. Щоправда, дехто навчився вже писати з телефона так швидко як з клавіатури памокона. Ми їх не візьмемо до уваги, бо їхня мала кількість дає право ними знехтувати. Чого не скажеш про таких, як ми з вами, котрі люблять широкий розмах для рук і пальців.

Писати з телефона можна порівняти із писати пером. Поки замочиш його в чорнилі, проходять секунди, необхідні для ідеального формулювання думки. Хіба? Так казала одна з моїх найкращих викладачів, але ж ми знаємо, як швидко думка може летіти. Як може мчати, розвиватися, надихатися. Настільки швидко, що не встигаєш її ловити...

*

 Цікаво, на другому курсі університету вивчав японську методом Берліца. Тепер так вивчаю італійську.

Здається, вчитися - природня властивість мозку. І, здається, йому треба просто дати поживу, щоби він задовільняє свою природню потребу...

*

 Рятівні думки - як оази в пустелі, виступи чи заглибини у прямовисній скелі, як острівці безпеки. Треба їх мати. Чіплятися за них, застосовувати як запобіжні засоби.

Знаючи свої слабкості чи нахили, важливо виробити ці рятівні думки, які би спасали від хибного шляху. Зневіра і відчай, які є чи не найпідступнішими спокусами, це як дементори, які висмоктують з нас життя. Добрі втіші думки, натхненні Духом Святим-утішителем - наче наш патронус від цих вампірів.