*

Зазвичай кращі за нас поруч - це благо. Чоловікам властивий змагальний порив і бажання лідерства. Кращі дають приклад, на який можна рівнятися. Мотивують удосконалюватися, рости.

Погано, коли система створена так, що "кращими" стають не за свої якості, а тому що "кращі" вміють підлаштуватися під систему. Якщо система зіпсована, кращими стають ниці, марнославні, підлизи, пліткарі і зрадники.

Якщо ідеальну систему створити неможливо, то потрібно мінімізувати вплив системи як такої, щоби від неї не залежала твоя душа.

*

Гарний костюм - елемент акторської гри. Можна проникати у різні високі товариства, зовсім не маючи на це якогось соціально статусного права. Цей соціальний статус вам забезпечить гарний костюм.
Це акторська гра для введення в оману недалекоглядних, котрі судять за одягом. Тому що одягом обмежується їхній світогляд. Ця гра до біса гарно працює попервах. Саме цим і відрізняється усіляка паперова робота в офісі, де вам потрібен костюм, від паперова робота сидячи удома, де ви можете її робити в піжамі. Коронавірус змушує переосмислювати офісну роботу. Компанії, що працюють дистанційно, можливо навіть після завершення карантину скоригують формат своєї роботи. Але зустрічі в офісі будуть необхідні людям, щоби похизуватися своїми костюмами. Мічіо Каку називає це "інстинктами печерної людини" - бажання все вирішувати вживу лице в лице. Але ж хизування костюмами - це також печерний інстинкт найвищого порядку.

Звукові єрогліфи

Прослуховуючи аудіокнигу у час, коли мої очі зайняті, а вуха вільні - наприклад під час фізичної праці або коли кудись мандрую - думаю над тим, що попри зекономлений час - замість просто сидіти і читати книгу я слухаю книгу і роблю ще якусь необхідну справу - всерівно спроможність прослухати якусь книгу є вкрай обмеженою.
Час, затрачений на прослуховування книги, еквівалентної 300-500 сторінкам, залишається до болю великим. Очевидно, йдеться про банальне обмеження мови, від якої нікуди не подінешся. Ба більше, час конче потрібний для нас не лише, щоби первинно сприйняти інформацію, але осягнути її.
Знаю, що читання ієрогліфами чи навіть піктограмами значно прискорює швидкість сприйняття інформації. Візуальне сприйняття природньо значно швидше, ніж звукове, тому що останнє прив'язане до мови. Навіть швидкий темп мовлення зовсім не може конкурувати із спроможністю візуально сприймати інформацію.
А що, якби існували такі собі звукові ієрогліфи? Проблема складна, бо, бачите, просто набір нот ми би нормально сприймати не могли. Ноти повинні звучати у гармонії. Чим гармонійніше вони звучать, тим приємніше їх нам слухати.
Цікаво, що ми говоримо про значеннєвий елемент і звуковий елемент - фонетик - у єрогліфі. Це можливо лише з письмом. Але звукові елементи наші мови завжди умовні. Вони ніколи не мають значеннєвого навантаження. Чи мають?

*

Може прийшов знову час слухати Жобіма...

*

Філ Коннорс не почувався щасливим, тому що попри якісь невідомо звідки надприродні можливості, попри його унікальне положення у часовому колі, стан речей не відповідав своєму природному стану.
Хз, як би було насправді. Мабуть, у тому є правда. Людина буде нещасною, якщо світ не поводитиметься за законами фізики...

*

Комунальники косять траву на тому березі асфальтової річки, яку звичайно називають вулицею.
Дощ, що грянув раптово, потьмарив цей день, що починався так світло.
Потьмарив небо, опустивши його так низько, всього лише до висоти хмар.
Розум потьмарив, бо зараз він хоче сховатися у піжмурках сну.
Може, щоби злякатись чогось, чи тривожитись з чого, знаючи завчасу, що то лише марення, яке закінчиться з просинанням. І мати таке за велику розкіш, бо ж наяву сховатись не вдасться..
Дощ прихилив небеса, лише вони чорні й похмурі.
Стихли вульгарні дотепи місцевих п'яничок, що тиняються у будень до полудня без роботи.
Приглушений чути шум річки, гумово-асфальтовий шум.
Стихло косіння трави.

*

Можливо відсутність глибинного задоволення життям, тобто, іншими словами, щастя, саме в цей момент призводить до одвічного питання його сенсу. Адже якщо ти щасливий саме зараз, то, очевидно, життя має глибоке значення.
Повертатися завжди до цього питання означає ніколи не знаходити глибинного задоволення життям. А визнати свою неспроможність відшукати відповідь - це вже стати на півкроку до відповіді.
Можливо тут задіяна і хімія, і в погану погоду люди схильні менше почуватися щасливими... Хоча, здається піраміда Біттла має більше сенсу, ніж піраміда Маслова.