*

 Гілки вгинаються від снігу. Ялинкові гілки, каштанові гілки, горіхові. Бабуня каже, нічого їм не буде. Не зламаються. Ви ще пам'ятаєте, щоби було так сніжно на початку зими? І щоби сніжно було так довго? Бабуня каже, добре це. Буде добрий урожай. Буде поліття.

-

Мені припали до душі прозові мініатюри Концевича, що поміщені у збірнику "Вона йшла усміхнена". Вони написані у радянський час, але як на той лихий і дикий час, пронизані проникливістю. Є там і сентиментальні мініатюри в стилі Оскара Вайлда, про дівчинку, котра несла своїй вчительці кульбабку у склянці. Склянка розбилася, вчителька обурилася. Бідолашне дівча. Як соловейко із новель Оскара Вайлда. Були там і чисто такі життєві оповідки, але з глибоким пірнанням у людську душу. Було там таке щось дуже тендітне, дуже просте і щире, як вірші Голобородька чи Чубая. Як ось та мініатюра про дідуся і грушу. Словом, несподівано круто як для невідомого радянського (лише за періодом, а не за характером) житомирського письменника.

-

Свята близяться. І від того якось, з одного боку, веселіше. Закінчилася сумна й порожня пізня осінь, почалася казкова, біла, радісна зима. Миколая вже наступного тижня! А, з іншого боку, швидко так йдуть свята, рік ще більше скорочується. Й без того короткий рік!