*

Якщо наступний раз падатиму, то тільки в обійми Ісуса. Якщо втрачатиму грунт під ногами, то тільки заради того, щоби він мене підхопив. Якщо мої думки втікатимуть, свідомість губитиметься, то лише для того, щоби залишитися думками і свідомістю в ньому.

*

Прийшов до фурти Францисканського. Ту, що з боку "Краківської шопки". Біля шопки діти саме слухали катехезу. Попросив про сповідь англійською. Бо ще би не зміг точно і досконало сформулювати свої думки польською. Через півгодини підійшов до іншої фурти - тієї, що біля семінарії. І там зустрів свого сповідника.
Ті півгодини ходи спершу до нашої церкви подивитися розклад літургій. Але в нашій церкві нині літургії немає... А ще посидів у самому костелі. Усі ці краківські церкви багато в чому схожі між собою. Та все ж і різні. Домініканський, Францисканський, Маріяцький дуже готичні. Мабуть, таких церков багато в Франції. Але, наприклад, церква святої Анни дуже барокова і нагадує мені наш львівський Домініканський - Soli Deo.
Зайшов до сповідника в окрему кімнату. Там було два м’яких крісла і диван. Ми гарно собі говорили. Радісне і лагідне обличчя отця-францисканця вселяло багато надії. Відпуст отець читав польською. Я молився таку ж молитву, як і завжди на українській сповіді. За покуту дав мені помолитися яку-небудь молитву перед розп’яттям.
І таке велике гарне розп’яття у Францисканському є. З правого боку. На дерев’яному хресті багато металевих табличок, де подяки: "Тут я молилася Ісусу, і він вислухав мене", "Дякую Ісусу за себе і за мою подругу" і т. д.
І під Хрестом молилося дійсно дуже щиро.
І я втішений, що просив про Господа про "швидку духовну допомогу". І маю тепер її.
Прощаючись, отець сказав, що є у них один брат з України.
Багато де я таке чую останнім часом:)