З якогось часу від перенасичення комп’ютерами захотілося усе що можна вирішувати вживу. Для чого писати повідомлення, якщо можна сказати вживу? Наприклад, у нас у офісі. Приходжу безпосередньо до Міхала і кажу йому: Отакі-то пироги, Міхал. There is some technical problem on the World Youth Day website. May I show you?
Або, як було би краще замість того, щоби ґуґлити якусь технічну штуку, мати при собі старшого брата, який би міг просто усе показати. І може не так досконало, але це була би людина. Людина, а не робот.
О, так! Від тієї комп’ютеризації хочеться багато якісного людського спілкування. І хочеться, щоби в тому спілкуванні чулося тепло. Щоби чулося, що люди ми. Не якісь просто машини, відрегульовані на певні стандарні емоції і відповіді. А люди - такі, що чують інших.
Здається, у цій гонитві машина-людина, коли наша механічна робота стала непотрібною, стануть скоро непотрібними наші порожні відмовки і беземоційні розмови. Навіщо мені неякісне спілкування з людиною, якщо я маю його й так з машиною? І тоді людина мусить удосконалитися у своєму вмінні дарувати тепло. Щось таке, що властиве тільки людині. Щось таке властиво людське. Що тепер може бути цінніше, ніж дарувати себе одне одному у світі, де ми чуємося такими самотніми?
Немає коментарів:
Дописати коментар