*

Хм.. звернiть увагу на другу мапу..)

*

Вчора у Княжичах був перший натяк на сніг. Той сніг віщував щось невідтворотнє, щось прийдешнє, чого не можна буде уникнути.
Зима..
Зима буде.
Будемо тішитися, ще поки нас не дуже замітає.

*

Сьогодні і вчора пройшовся Тернополем і Львовом. Пройшло всього два місяці, відколи я в Києві, а таке враження, ніби два роки. Все те що було звичним у моїх двох містах стало раптом таким далеким і давнім.. І разом з тим, як не парадоксально, таким дорогим серцю..

*

То було в листопаді. Того теплого року із двома тижнями снігу. Здійнявся сильний вітер. Ще як виїжджали з Кракова, було темно, вогко, вітряно.. Ми мчали невідь-куди, під глибоко безпросвітною пеленою ночі ховалися обриси південних гір. З’їхали з автостради, проїжджали через містечка й села. Знаки, що відмічали назви трас, і жодної вказівки на скільки кілометрів нам залишилося до цілі. Отець Гриць говорив за пісні, які він співав в дитинстві. Довго не міг згадати назви арії, що відкривала першу дію опери "Запорожець за Дунаєм". "Може Ви маєте на увазі "Місяцю ясний, зорі прекрасні""? "Точно!"
На нас чекав порожній двохповерховий будинок. Далеко від метушні чужого міста. З усіма зручностями і вигодами. Вперше вдома. Але не через комфорт. Ми насправді вперше за два місяці були в себе вдома, хоч і порожньому Домі.
То був наш рейд спорожнілою Лемківщиною. Хоч формально ми були в чужій країні, за 150 кілометрів від українського кордону, та земля була наша - рідна. Зразу було відчутно, що тут панував свій дух. Та земля позбавлена життя без своїх одвічних мешканців, просто якась гнітюча пустеля, вона заскучала за тими, хто її доглядав, голубив і плекав.
Центральна Україна не має, на відміну від Лемківщини, порожніх чарівних стародавніх дерев’яних церков, безлюдних симпатичних дерев’яних будиночків і автентичних занедбаних кладовищ. Тут спустошення є значно боліснішим, бо це спустошення душ..
Навіялося мандрівкою в Переяслав..
Хоча насправді, є багато радісного.
Приїду якось ще. З фотоапаратом. Тоді напишу більше і більше по темі..

*

Гарячі напої піднімають настрій.. І вже з’являється мимоволі чиєсь тепло у тебе під серцем. Може, раніше ти його не хотів помічати, тому що занадто зашлакований своєю метушнею?..
А може то подих мого ангела-утішителя, який супроводжуватиме мене усю довгу й нелегку дорогу.

Awww
But I don't need a holiday
As long as you're here with me

Winter's gone. It's spring again
One thing I know is true
All my life, I want to spend
Every summer with you
Every summer with you!

Слухаю..)  https://www.youtube.com/watch?v=ZDOlT0XxaqI

*

Змішані почуття до міста, яке покидаю..
Лишилися люди, з якими я належно так і не попрощався.
Відчуття самотності і легкої тривоги, що тонуть в метушні: "Як би щось не забути..."
Ще кілька годин тому на Літургії я чувся перфектно, тішився, що вже завтра буду вдома.
У мене нижнє місце..
По дорозі я читатиму Малковича.

*

Нині остання можливість подивитися на зоряне небо без світлового забруднення. Нахабна міська ілюмінація не забере в мене моїх зірок.. Хоча нині їх трошки краде місяць, особливо по траекторії, якою проходить.
Я вдивляюся в місце, де мусить бути Туманність Андромеди, але нічого там не бачу..
Потребую криштально чистої атмосфери, може десь високо в горах. Може тоді я її роздивлюся..