Сьогоднішнє львівське сонце
По першій зимі
Як те римське спорадичне, що пробилося крізь гущу дощу і чіпко гналося за моїм чорним підрясником
Таке незвично тепле львівське листопадове сонце
Після морозяного вогкого львівського будня
Так рясно ллється
І перед рідним
Класицистичним
Університетом
Ніби я справді в Римі того листопада...
Минулого семестру могла б бути гарна нагода порозмовляти про літературні справи. Більше навіть, про сучасну літературу. Та, проте, на жаль, студенти виявили мало інтересу і пішли шляхом "зробити щось на відчепне".
А, втім, як цікаво, літературознавчі роздуми самі зринають по собі. Щоби може колись ще розвинутися у чудову дискусію в авдиторній залі..?
Наприклад, про продаваність-класичність продукту. Вся класика, звісно, добре продавана. Тому що шедевральна. Але є бестселери. Вони також гарно продаються.
Бестселери зловживають людськими інстинктами. Інстинкти вивчає маркетологія.
Класика завойовує симпатії завдяки тому, що підносить людину до чогось вищого. Тому що стає над інстинктами, але залишається цікавою, бо вгадує насущні речі.
Хм.. така собі ідея для дискусії в авдиторії
Пташок. Став пішоходом. Майже людиною крилато-пернатою. Ходить моїми ж стежками. Забетонованими. Як кажуть, "хідниками". Поміж травою високою, кущами кропиви, вже опалим цьогорічним листям. Від груші старої. Яблунь, горіхів і алечі. Дивний сей пташок. Зовсім неполохливий.
*
Як його на ім'я? До якого роду і виду належить. Такий ластівковоподібний? сойкоподібний.. ?
*
У пам'яті знову сміх і голос коханої, я під зорями знову згадую погляд її.. І пташок приходить.. Такої нічної пори ходить.. Так незвично і дивно
Мельницький вечір останній червневий. Завтра стинатиму стебла ромашок, а сьогодні вони ще густо красуються, високо випнувшись в своє бур'яняче небо..
Прискорився рік, і в ту саму пору немає вже вишень, вже перестигли, вже пересохли. Трохи мляво морва, трохи городина підспіває..
А то вже якась традиція така - кінець червня навідуватися над Дністер.
Друга катизма розпочинається із слів
Буду славити тебе, Господи, всім серцем моїм, розповідатиму про всі чудеса твої...
Редактори Псалтиря кажуть молитися серед іншого "без лінивства". Яка розумна порада! Яка корисна. Чим більше вкладеш праці і наснаги у ту молитву, тим більше Бог тобі поверне. Бо кожне наше зусилля назустріч до Нього він помножує в десятки, а деколи і в сотні разів. І за кожне наше прохання він готовий нам дати значно більше.
"Розповідатиму про всі чудеса твої". Він вже зробив незмірно багато. Але Його чудеса - це не просто гарний подарунок, не просто вияв доброти. Це постійна Його присутність, Його опіка. Це вияв чогось більшого, ніж доброти - це вияв одвічної любові.
Він не просто багатій, що щедро роздає з надлишку. Він спускається зі своїх небес до нашої печері, нашої найтемнішої найвіддаленішої. І там творить чудеса.
Grandmother: He must be wealthy.
Flower Girl: Yes, but he's more than that.
Такий діалог у старому німому чорно-білому кіно.
Може порівняння не дуже доречне до виміру, до величі, до гідності. Але ж.. Хай буде.
*
Псалми гарно молитися у весняному саду. В осінньому саду, коли його торкає ніжно сонце. В літніх тінях крислатих дерев горіхово-яблучного саду.
А коли ти в міській метушні, зимового дня?
Створи собі сад свого серця, який квітнутиме у всяку пору року.
І сірі вулиці міські ці оживуть. Якщо із серцем. І хай не цвітуть ввесь час дерева на тих вулицях, нехай весна, пора цвітіння, тривають кілька благословенних днів, але ж на кожну пору своя втіха.
Нехай будинки на тих вулицях не проектували видатні архітектори, не прикрашали багатим декором знамениті митці, нехай немає арт-деко на них.. Нехай не сецесійні, не неоромантичні, але ж ті вулиці такі рідні.
Нехай не ходили тими вулицями леми, франки, крушельницькі, труші, кульчицькі чи новаківські. Але ж тими вулицями ходили Ми.
