Лист (продовження)

"Не відволікатися" - вольовим внутрішнім голосом наказував собі Макс.
Лист собі лежав на столику. І те, про що там йшлося, так і залишалося таємницею.
Скоро до обіду Макс втомився. Зголоднів. Зварив "плов". Так він це називав. Ситне, поживне й смачне.
По обіді дивився кілька епізодів свого улюбленого мультсеріалу. І від виснажливої літньої спеки і втоми від першої половини дня на півгодини заснув.
Його вікно шкрябало гілля старого ясена. Одне лише дерево було на його вулиці. Довкола лише каміння, цегла, бруківка й асфальт. І те дерево найбільше горнулося до Максового вікна.
Деколи Макс злився на нього. Після обіду воно заступало денне світло і, здавалося, сутінки там починалися завчасу.
Задзвонив телефон.
"Привіт, мамо"
"Нє, мамо"
"Так, готуюся"
"Нє, не сплю"
"Ну хіба трошки..."
"Вже йду вчитися".
Хлопець потягнувся вгору - до стелі. Тілу захотілося випрямитися.
Око раптом натрапило на білий лист із марками з зображенням Львова.
Макс взяв його до рук.
"Це може зіпсувати мені день..."
Макс поклав його і накрив зверху ґлянцевим журналом.
Пройшовся трішки по кімнаті.
"Якщо вона тобі пише, та ще й паперового листа на твою домашню адресу, це щось добре, дурню ти"
Знову підійшов до столика, але стримався.
"Спершу навчання! Ввечері..."
Пройшло кілька годин. Уже котився день день до вечора. Дорога помітно втомилася носити на собі стільки тон металу й пластику. Розплавилася, потекла... Вистукував собі шлях старенький трамвай. Дзелень-дзелень! Якийсь необачний чоловік не подивився, що на світлофорі засвітилося червоне. Винувато подався назад.
Макс ввімкнув музику.
Витягнув листа...
У колонках Девід Ґілмор співав:

I'll sit in the corner
No one can bother me
I think I should speak now
I can't seem to speak now

Старий китайський електрочайний вишумів кип’яток. Макс залив собі міцного зеленого чаю. Поставив стигнути на підвіконня в тінь старого ясена. Вслухався в саунд.
Брав знову листа, підносив до світла, пробував зазирнути всередину, не відкриваючи... Підважував на долоні, принюхувався. Потім поклав під горнятко чаю.
Уже грало:

The grass was greener
The light was brighter
With friends surrounded
The nights of wonder

Закінчувався альбом "Division Bell". Далі в плейлисті були вибрані пісні Джима Моррісона "Riders on the Storm", "You've lost little girl"...
То була сумна й містична підбірка. Якщо Макс хотів зберегти піднесений і натхненний настрій, йому треба було б поставити "закінчити програвання на цій композиції..."
Від гарячого горнятка на листі залишилося неглибоке коло. Макс водив пальцем по вм’ятині і вагався:
"Це як скриня Пандори. Відкриєш, вороття не буде..."
Вже сутеніло, коли Макс допив чай. Пора йти в місто. Сьогодні в "Дзизі" грали джаз.
Лист стояв собі осібно на столику і ніби питався Макса: "Ну то ти мене сьогодні читатимеш?"
"Напевно, ні", - так казало Максове вагання.
Уже пора було йти і коли Макс виходив з кімнати, кинув секундний погляд на столик, де стояв лист. Покинув кімнату, закрив двері, перекрутив ключ, пройшов один поверх вниз і раптом чимдуж прибіг назад.
За кілька секунд опинився біля листа, розкрив конверт.
Просто по центру складеного вдвоє аркушу паперу було всього ти слова:
"Макс, я згідна."