Приснився мені старий друг. Світлої пам’яті Юрій Небоженко. Він зібрав усе своє любе товариство до великого столу в чистій і просторій світлиці. Було серед гостей багато і моїх знайомих.
Тоді, як ґаздиня поралася на кухні, щоби подати щось до столу, ми разом сміялися, співали цікавих пісень, ділилися враженнями. Юрій розповів декілька цікавих історій про життя українців на небесній еміграції.
Потім були всякі страви, і кожному щось перепало, а моя миска залишилася пустою.
Я з заздрістю і глибокою образою спостерігав, як інші гості поїдали те, кому що насипали, а мені не перепало нічого. Я покрутив порожньою мискою і вирішив проснутися.
Показ дописів із міткою сни. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою сни. Показати всі дописи
пʼятниця, 14 березня 2014 р.
пʼятниця, 25 січня 2013 р.
Україна там
Там, на тому світі теж є Україна. У ній живуть всі наші предки. Герої, мученики, ті, хто жив, хто недожив і хто так і не встиг пожити. Там їм добре. Адже хто страждає на цьому світі, напевно мусить мати спокій на тому.
Яка та Україна? Хтозна... Може саме Та Україна мені якось й приснилась. Хоч це було тільки одне маленьке село, чи хутір. Трапилося таке тільки раз, дивне послання з Тієї України, маленька демонстрація, чи "запросини"..:)
Ми в’їзжджали на возі, віз нас сам господар, навколо були високі зелені пагорби зі стрімкими спусками, як у справжніх горах, тільки не дуже високих і зовсім без дерев. Той, хто нас віз сказав, що це Харків. Тоді, коли я спав, повірив йому на слово, але коли проснувся, подумав собі: "Та який то Харків... в таки горах?" На схилах пагорбів були хати: дерев’яні і мазанки. Ми їхали поволі, а я був у захваті, таким мені чудним здавалося те місце. Тоді вже приїхали на самий край села. Господар завів коней до стайні, а віз до якоїсь своєї комори. У нього була дерев’яна хата, з ним була його господиня. А сам він який був...! Сивий, як світ. Його вигляд викликав пошану і заставляв низько схиляти голову у всіх, хто з ним вітався.
Ми мусіли про щось з ним бесідувати, не пам’ятаю вже - сон має здатність сипатися як стала кіноплівка. По тому ми вийшли за хату, за якою було безкрає поле і тільки просто перед нами високий старий дуб. Дивно якось так було - навколо нічого, тільки дерево, а за ним без кінця степ. І дивно, і гарно. Саме здійнявся вітер і насувалася гроза, але добра. Господар сказав йти в хату.
На серці було затишно і спокійно. Я ніби побував вдома, хоч так в житті ніколи там не був, та й місця такого немає, і час якийсь не наш.
Я проснувся. В дворі кувала зозуля.
Яка та Україна? Хтозна... Може саме Та Україна мені якось й приснилась. Хоч це було тільки одне маленьке село, чи хутір. Трапилося таке тільки раз, дивне послання з Тієї України, маленька демонстрація, чи "запросини"..:)
Ми в’їзжджали на возі, віз нас сам господар, навколо були високі зелені пагорби зі стрімкими спусками, як у справжніх горах, тільки не дуже високих і зовсім без дерев. Той, хто нас віз сказав, що це Харків. Тоді, коли я спав, повірив йому на слово, але коли проснувся, подумав собі: "Та який то Харків... в таки горах?" На схилах пагорбів були хати: дерев’яні і мазанки. Ми їхали поволі, а я був у захваті, таким мені чудним здавалося те місце. Тоді вже приїхали на самий край села. Господар завів коней до стайні, а віз до якоїсь своєї комори. У нього була дерев’яна хата, з ним була його господиня. А сам він який був...! Сивий, як світ. Його вигляд викликав пошану і заставляв низько схиляти голову у всіх, хто з ним вітався.
Ми мусіли про щось з ним бесідувати, не пам’ятаю вже - сон має здатність сипатися як стала кіноплівка. По тому ми вийшли за хату, за якою було безкрає поле і тільки просто перед нами високий старий дуб. Дивно якось так було - навколо нічого, тільки дерево, а за ним без кінця степ. І дивно, і гарно. Саме здійнявся вітер і насувалася гроза, але добра. Господар сказав йти в хату.
На серці було затишно і спокійно. Я ніби побував вдома, хоч так в житті ніколи там не був, та й місця такого немає, і час якийсь не наш.
Я проснувся. В дворі кувала зозуля.
Підписатися на:
Коментарі (Atom)