*

 Звичайна, можливо, стандартна відповідь від чату Джі Пі Ті:

- О, чате Джі Пі Ті, скажи мені, будь ласочка, яка доля в персонажа відповідно до естетики різних епох: ренесансу бароко класицизму романтизму експресіонізму імпресіонізму екзистенціалізм постмодернізму?

І Чат Джі Пі Ті дав мені відповідь.

Доля персонажа у літературі може значно відрізнятися відповідно до естетики різних епох. Ось загальний погляд на те, як доля персонажа відображалася в різних епохах:

1. Ренесанс: У ренесансній літературі, персонажі мали сильну долю та віру у власну силу. Вони прагнули до саморозвитку, навчання та досягнень у всіх сферах життя.

2. Бароко: В бароко доля персонажів часто була піддана драматичним коливанням та інтенсивним страстям. Суперечки, внутрішні конфлікти та протистояння були поширеними мотивами.

3. Класицизм: У класицизмі, доля персонажів зазвичай підпорядковувалася моральним нормам та ідеалам гармонії та порядку. Вони часто служили прикладом ідеального героя.

4. Романтизм: Романтичні персонажі мали сильну індивідуальність та склонність до драматизму. Їхня доля часто пов'язана з пошуком внутрішнього сенсу, свободи та пригод.

5. Експресіонізм: В експресіонізмі, персонажі часто переживали екстремальні стани, втрату розуму та відчай. Їх доля часто символізувала душевні страждання.

6. Імпресіонізм: Імпресіоністські персонажі зазвичай були спостерігачами повсякденного життя та невеликих моментів. Доля їхніх персонажів може бути пов'язана зі зворушливими моментами та враженнями.

7. Екзистенціалізм: В екзистенціалізмі, персонажі розглядали свої долі в контексті абсурдності життя. Вони зазвичай ставили питання про сенс існування.

8. Постмодернізм: У постмодернізмі, доля персонажів може бути фрагментарною та сплутаною. Постмодерністські автори зазвичай грають з концепцією ідентичності та створюють складні, метатекстуальні персонажі.

    

   Яка доля персонажу відповідно до викликів сучасності? Виклики не змінилися. але сучасність не така. Ми спостерігаємо за жахливою війною в режимі онлайн. Сама ж ця війна, саме поле бою - це часто безконтактні бої, коли на тебе щось зверху прилітає, коли ти комусь прилітаєш, не бачачи ворогового обличчя. Яка доля персонажу в сучасних стосунках?

   Але що важливіше - не яка доля персонажа. А те, як цей персонаж іде наперекір обставинам, що складаються.

   Як персонаж буде поводитися відповідно до християнського персоналізму 20 століття? Відповідно до богослов'я тіла Івана Павла ІІ і інших?
   

 

*

 О ні-ні!

Penzu вимучує. У мене гарна думка, вона ось-ось зараз втече, вона вже втекла!

Бо я доказую, що я не робот, вибираючи на картинці велосипеди, автомобілі, світлофори, автобуси.. І пішохідні переходи!

Я вже вибрав усі автобуси на картинках, і тепер я думаю про ці надокучливі автобуси, які не приходять вчасно, на які треба довго чекати, у яких немає місця сісти і дивитися на дорогу, яка пробігає повз вікно.

*

 Ціла плеяда американських фантастів-п'ятдесятників. Умовно, звісно, 50-ники. Бо вони п'ятдесятники-сімдесятники. Просто це піковий період, спочатку писали книги, потім вийшла Космічна одіссея і світ був сповнений оптимізму щодо нових відкриттів, подолання нових горизонтів. Так, адже за кілька років вперше нога людини ступить на Місяць, досягне своєї найдальшої точки від Дому. Від книги до мети - від мрій до їх здійснення за сотні тисяч кілометрів.

А потім, у вісімдесятих буде La Soupe Aux Choux після 1978-ого Le Gendarme Et Les Extra-Terrestres. І космічна ера різько загальмує навіть не встигнувши як слід розігнатися на автостраді людської історії.

Рей Бредбері, Артур Кларк, Джон Бойд, Кліффорд Сімак, Айзек Айзімов, зрештою,а потім юний і амбітний Жан-Мішель Жар, котрий написав музику для їхніх мрій.. 

*

 Такі автори як Ірен Роздобудько, що належать до дещо кращої української літератури, як огидні Дністровий і Люко Дашвар, або дитячо-вульгарний Дереш, такі автори, які належать до постмодерну як стилю, а не як епохи морального релятивізму, їхні твори - як якась дуже вишукана, чи радше не вишукана, а таємнича страва.

Так, згадався цей уривок із "20 тисяч льє під водою"

Les plats, recouverts de leur cloche d’argent, furent symétriquement posés sur la nappe, et nous prîmes place à table. Décidément, nous avions affaire à des gens civilisés, et sans la lumière électrique qui nous inondait, je me serais cru dans la salle à manger de l’hôtel Adelphi, à Liverpool, ou du Grand-Hôtel, à Paris. Je dois dire toutefois que le pain et le vin manquaient totalement. L’eau était fraîche et limpide, mais c’était de l’eau, — ce qui ne fut pas du goût de Ned Land. Parmi les mets qui nous furent servis, je reconnus divers poissons délicatement apprêtés ; mais, sur certains plats, excellents d’ailleurs, je ne pus me prononcer, et je n’aurais même su dire à quel règne, végétal ou animal, leur contenu appartenait. 

Страва, яку ти споживаєш і розгадуєш, а що в ній є. І може ти такий знавець і поціновувач, що тобі вдасться розгадати усі інгредієнти і їх співвідношення, а також спосіб приготування, а може ти як учений, що став заручником Капітана Немо і не може не те що інгредієнтів розпізнати, а навіть визначити тваринного чи рослинного походження є їжа.

Звісно, я у жодному разі не хочу перехвалити цю сучукрліру, чи сказати, що смакую нею, бо це, на жаль, не так. Я не можу так смакувати сучасною українською прозою, як наприклад смакувати Куліша або Винниченка, чи того самого Жюля Верна. Але окремі автори сучукрліту справді потребують підходу знавця, підходу дедуктора і детектива. Це не приємний і легкий салат, це каша, часом підгоріла, до якої додали усе, що було на кухні, чи простоювало в холодильнику.

Ти їси цю підгорілу вінігретну кашу і намагаєшся вгадати її складники, але смакувати вона тобі ніяк не буде. А від якоїсь і вирве - як від Дністрового якогось там.

 

*

Тепер так рано темніє.

Жовтнево-листопадові сутінки важкі, дуже темні..

Christ is the morning star

who when the night of this world is past

brings to his saints

the promise of the light of life

and opens everlasting day.

*

 Читати мовою можна в спокої і комфорті, говоріння і відтворення ж вимагає агресивного штурму мозку. Це можна порівняти із важкими фізичними навантаженнями - щоби досягнути якихось помітних змін у своєму тілі, потрібне наполегливе і свого роду агресивне втручання. Так само оволодіння мовою - це не читання, яке є просто розширенням. Це говоріння - перехід на якісно вищий рівень. Потрібно агресивно діяти, аби проламати чергову стіну своїх обмежень.

*

 Протягом дня роїлося декілька думок, які я хотів тут залишити, а зараз втома все поглинула. Треба спати, було вітряно, було мінливо.

Хіба що думка, що Ірен Роздобудько мені навіть трішки імпонує. Серед усього сучукрліту вона вирізняється цікавим письмом, цікавою "тканиною" тексту, і не зловживає вульгарщиною. Ось уже четверту її книжку прослухав..