*

 Щось є аскетичного у "Світлі і сповіді" Чубая.

Цикл присвячений жінці, але так, як він написаний, можна сказати, без пристрасті. Написаний добре знайомій людині, рідній, з якоїсь келії самотності і аскези. Самозанурення.

Хм.. Кость Москалець, може, оцінив би такий мій коментар

пречисті голоси
у довгих коридорах
молитви із чисел
проказують

то мадонни годин одягаються в біле
то мадонни годин поспішають
до свого годинникового почаїва
щоб засвітити удосвіта
замість свічок під іконами сніг

Коли Чубай починає свій цей цикл

дерев’яна зозуля в старому годиннику
відкує усамітнення час

розчахнеться яблуня
од важкої роси

Ти од криниці вертатимеш
із порожніми відрами

Чому я завжди уявляю осінь?

Може, це якась давня асоціація яблук із осінню. І яблуня - це наче осіннє дерево. Хоча, вона так ясно цвіте весною.

буде саням осанна
у майбутній зимі
і слова славосяйні
що надійдуть самі

Це така пізня осінь. Як і чітко вимовлене

Тобі услід не дивитимусь
лише листопадово очі заплющу

я цього не побачу
як листочки слідів опадуть
із гіляччя стежок

 Я тепер зрозумів цю істину. Від самого дитинства естетика осені у мене творилася дуже великою мірою під впливом поезії Чубая.

 

2013

 Кабачкові деруни до кави. Гарно пасують одне одному. Бо вафлі злітають в ціні, вафлі стали розкішшю там, де можна собі само зарадити із приготуванням чогось смачненького.
Варю кавуновий компот. Запах гарбузовий. Смак кавуновий. Дещо розмитий. Додаю груші, смак стає більш осіннім.
Милуюся останніми променями вересня. І де той передреволюційний безтурботний жовтень. Такий меланхолійний, такий по-поетичному порожній

8 жовтня 2013:

Якби не золотавий чай (у склянці),
Який мене тримає
На цім світі,
Давно б уже
Його покинув я!

----

Сільська ідилія. Парне молоко, а в ногах треться кіт, задоволено муркоче. Сиджу під ласкавим сонцем і мрію.
---
Ходив дивитись, як в Дністрі потоне Сонце..
---
Докія Гуменна - чудова. Саме прочитав короткі оповідання "Діямант" і "Гепі".
Коли мені захочеться Старої України, то я знову візьмуся почитати Докію Гуменну. І там я ту Стару Україну знайду.
---
Сумрій - понурий чоловік...

****

Сумрій - це точно не я тепер. Докія Гуменна так і залишилася для мене неймовірно чуйним, глибоким, таким недооціненим джерелом натхнення, такою чистою візією Старої України. Кота немає, його проганяє своїм гавкотом собака. Він не треться в ногах.

І чаю в житті стало значно-значно менше, зате кава щоденна.

*

Допізна засиджуєшся. Таке протиприроднє. Про це нагадують цвіркуни, котрі є природою, яка вривається в твою тишу. Але вони творять свою тишу - просто монотонний звук, безбарвний фон.

Надворі вже вечорами холодно. На жаль, не прочиниш вікно для своїх кущів троянд, які просто тепер хиляться на огорожі, без цвіту, без ніжної краси. Просто зелені. На жаль, не послухають вони французьких імпресіоністів.

Засидишся сьогодні аж до Плеяд в зеніті? Аж до холодного світла Оріона глибокої ночі.

А місячне світло вже стікає по хвилях шиферу даху. І пси заводять свої концерти. Де від них дітися?

*

 На нашій першій лекції з греки я дізнався, що українське, виявляється, віршування силабо-тонічне. Трохи "усміхнуло". Згадав про своїх улюблених поетів. У кого з них силабо-тонічне? В Чубая? Антонича? Малковича?

Вперше, о так, аж коли дійшло до мене це, задумався над словом "автор". Автор - це не просто творець. Це, згідно з первісним значенням, "сам", "самий". Сам-самісінький. Найкраще десь це значення передає вислів "автор свого життя". Бо через те, що певно, в цій фразі вжито слово "свого". Отже, творець і автор - це трохи різне.

Авто- це оте само- в польському слові самохуд.

А ще трапеза - це майже те ж, що й трапеція. Ну, в етимологічному сенсі.

А трапеза - це такий зручний термін, щоби одним словом сказати "прийом їжі" (один з сніданку-обіду-вечері).

---

У мене знову є світло! Юху! Ще трішки релаксу та свята збирання урожаю.

Вишні випрозорили свої крони і дали надію побачити трохи Дністра.

З чаєм на балконі, як завше в таку пору влітку. Але вже "накинувши на плечі небо синє", Жобім

 

Once a true believer

Once there was a fire in your soul

You were the epitome of blessed faith astir

With thirst for holiness

And hunger for the Word

Now you move in other circles

To the beat of different drums

And I see only glimpses of the one you used to be

The inspiration that you were to me'

 

 

*

 Хм.. Почався іврит. Знову. Таке собі дежавю. Четвертий рік семінарії і тут знову на ліцензі.

Починаю на краю світу, але вдома. Над Дністром.

Книга Чисел - в пустелі - Бе-Мідбар.

Мовники

 Можливо, формується нова субкультура. Таких собі мовників.

Рікардо каже, що вчити українську для нього - це спорт. Справді, якесь змагання в цьому є. Змагання, що і є спортом, тренування, що є частиною спорту, злети і падіння, що постійно супроводжують спорт.

Без сумніву, як явище когнітивне, мова - це така ж фізіологічна річ як і спорт. Поки вживаєш мову - тренуєшся - доти можеш нею володіти вільно.

Нові технології, субтитровані відео у ютубі, численні подкасти, зум-зустрічі - усе це сприяє вивченню мов. А також ще більше глобалізація, культурний обмін, злегшення поїздок по світу, розширення кругозору - вкупі ці фактори призводять до того, що формується якась нова група людей - але класом їх явно не годиться назвати - котрі хочуть вивчати мови просто заради саморозвитку. (не кудись там виїхати, як багато хто в Україні досі вважає). І напевно найдоречніше назвати цю групу людиськ словом субкультура.

Задіяння своїх 95%

Кажуть вчені, правда їх дослідження ми лінуємося перевірити, що ми задіюємо 5% свого потенціалу. Потенціалу свого мозку. Так кажуть, і це стало загальновідомою ідеєю.

І нагромадження знань, здобуття нової інформації, навіть творче її здобуття, суттєво не збільшить відсоток ефективності нашого мозку. А от ліплення, навчання гри на музичних інструментах, здобуття нових навичок, це може. Так теж кажуть вчені. Ну, може не ті самі. Але це теж, можна сказати на 95%, загальноприйнята концепція.

А як щодо інших наших нездійснюваних потенціалів? Не тільки ж мозком єдиним. Ресурси бувають різні. Наприклад, час. Щонайбільшпоказовий неправильно задіяний ресурс. Він спливає, це його особливість на відміну від багатьох інших ресурсів. Хоч усе спливає, звісно, окрім нагромаджених і зафіксованих знань цивилізації - у книгах, картинах, енциклопедіях, музиці і т. д. Але мозок також старіє, тіло ветшає, гроші знецінюються, природні ресурси вивітрюються і втрачають свої найкращі властивості.

Багато ресурсів залишаються незадіяними, і проходить деякий час, вони вже не можуть бути використані, чи використані із найбільшою ефективністю.

Це як ті яблука. Вони ще на дереві, та скоро вони опадуть. Якщо обірвеш зараз, зможеш зберегти їхню вищу якість. Але якщо не зможеш щось з ними надалі зробити, то більшість цих яблук всерівно пропаде.

Я йду обривати яблука, словом