*

З сьогоднішньої проповіді - віра від слухання. Щоби навчитися вірити, треба чути. А щоби навчитися чути, треба слухати.

*

Тиші вам бажаю, щоби почати слухати.

*

Небо налилося тепло-рожевим відтінком, що повільно переливається в помаранчевий, і відтак жовтий..

Ранок - це не завжди бадьоре і радісне очікування нового дня. Буває, це підсумок важкої ночі, якому перші проблиски сонця дають облегшення.

І тоді, коли приходить це облегшення, зроджується і надія - на Христа - на нову ранкову Зірку.

*

Все, що би не вмістилося у старий 150-символьний твіт заслуговує бути опублікований на цьому блозі.

Ти слухаєш Арво, проникся його атмосферою, тобі здається її можна буде так легко передати. Але ж ні - для цього треба нею просякнутися, набратися від середньовічних містиків і письменників-романтиків.

Може тобі допоможуть німецькі постмодерністи, які у храмах та каплицях, прибудованих до готичних катедр, уже все це переосмислили, але з присмаком травми Другої світової війни чи тоталітарних режимів, із присмаком гнітючого тягарю, який не залишає місця уже більше ні для чого, як для тиші та втихомирення.

*

 Нависли хмари густо, холодний ледь не крижаний вітер. Все, як у Велеграді два роки тому. А було то провісником найзолотішої осені усього мого життя..

*

Набридливий комар залетів. Мабуть, хотів нагадати, що не годиться лягати спати, нічого в цьому дні по собі не залишивши.

Джим Толпін надихався виробництвом надвірних меблів від кораблебудівників. Тільки вони, ці браві мужі, істинні англійці-завойовники та першопрохідці знали толк у тому, як з дерева виготовляти щось таке, що десятиліттями піддаватиметься руйнівним впливам пекучого сонця, ультрафіолету, морозу, вологи, сухого повітря та, зрештою, людському недбальству.

А ще він виходив часто у ліс, щоби черпати ідеї для виробництва меблів. Справді, який дизайнер не надихається природою? Ліс - ще те місце для натхнення.

За середньостатистичне людське життя виростає могутнє дерево, усіх тих 60 чи 70 літ воно набирається сил і коли людину сили покидають, дерево починає свій золотий вік. У таких стариганів є чому повчитися.

*

Сядеш на ровер,

хай собі їде

...

Коли керує світом осінь

мені удома не сидиться.

Візьму в дорогу собі замість води мате. 30 kilometres on bike a day keeps a doctor away.

*

 То може не варто все читати підряд, по порядку? Може щось і пропустити можна, пройти по діагоналі,прочитати над рядками - ну, те що ненаписане, а саме напрошується. Звик читати все від корінця до торця. Раз узяв "до руки" книгу, тобто відкрив її у переглядачі документів, то вже мусиш усе перечитати.

Хочеться об'ємно, але й ґрунтовно. Просто якась велика гора К2 інформації, гігантська. Всерівно все не вкладеться в голові, ясно, але вималюється якась summae знань. Підсумок прочитаного. Який, так, всерівно буде складатися із окремих деталей і дрібку філософських узагальнень - саме те, що потрібно для тексту прози. Якийсь окремий вимір - твій текст - це не підсвідомість, ні. Це "з глибин поетичної творчості" - відкриваєш отой ТЕКСТ, і звідти уже записуєш. Тобто, воно саме тобі під руки лізе. Тільки встигай задрукувати.