Звукові єрогліфи

Прослуховуючи аудіокнигу у час, коли мої очі зайняті, а вуха вільні - наприклад під час фізичної праці або коли кудись мандрую - думаю над тим, що попри зекономлений час - замість просто сидіти і читати книгу я слухаю книгу і роблю ще якусь необхідну справу - всерівно спроможність прослухати якусь книгу є вкрай обмеженою.
Час, затрачений на прослуховування книги, еквівалентної 300-500 сторінкам, залишається до болю великим. Очевидно, йдеться про банальне обмеження мови, від якої нікуди не подінешся. Ба більше, час конче потрібний для нас не лише, щоби первинно сприйняти інформацію, але осягнути її.
Знаю, що читання ієрогліфами чи навіть піктограмами значно прискорює швидкість сприйняття інформації. Візуальне сприйняття природньо значно швидше, ніж звукове, тому що останнє прив'язане до мови. Навіть швидкий темп мовлення зовсім не може конкурувати із спроможністю візуально сприймати інформацію.
А що, якби існували такі собі звукові ієрогліфи? Проблема складна, бо, бачите, просто набір нот ми би нормально сприймати не могли. Ноти повинні звучати у гармонії. Чим гармонійніше вони звучать, тим приємніше їх нам слухати.
Цікаво, що ми говоримо про значеннєвий елемент і звуковий елемент - фонетик - у єрогліфі. Це можливо лише з письмом. Але звукові елементи наші мови завжди умовні. Вони ніколи не мають значеннєвого навантаження. Чи мають?

*

Може прийшов знову час слухати Жобіма...

*

Філ Коннорс не почувався щасливим, тому що попри якісь невідомо звідки надприродні можливості, попри його унікальне положення у часовому колі, стан речей не відповідав своєму природному стану.
Хз, як би було насправді. Мабуть, у тому є правда. Людина буде нещасною, якщо світ не поводитиметься за законами фізики...

*

Комунальники косять траву на тому березі асфальтової річки, яку звичайно називають вулицею.
Дощ, що грянув раптово, потьмарив цей день, що починався так світло.
Потьмарив небо, опустивши його так низько, всього лише до висоти хмар.
Розум потьмарив, бо зараз він хоче сховатися у піжмурках сну.
Може, щоби злякатись чогось, чи тривожитись з чого, знаючи завчасу, що то лише марення, яке закінчиться з просинанням. І мати таке за велику розкіш, бо ж наяву сховатись не вдасться..
Дощ прихилив небеса, лише вони чорні й похмурі.
Стихли вульгарні дотепи місцевих п'яничок, що тиняються у будень до полудня без роботи.
Приглушений чути шум річки, гумово-асфальтовий шум.
Стихло косіння трави.

*

Можливо відсутність глибинного задоволення життям, тобто, іншими словами, щастя, саме в цей момент призводить до одвічного питання його сенсу. Адже якщо ти щасливий саме зараз, то, очевидно, життя має глибоке значення.
Повертатися завжди до цього питання означає ніколи не знаходити глибинного задоволення життям. А визнати свою неспроможність відшукати відповідь - це вже стати на півкроку до відповіді.
Можливо тут задіяна і хімія, і в погану погоду люди схильні менше почуватися щасливими... Хоча, здається піраміда Біттла має більше сенсу, ніж піраміда Маслова.

*

На сніданок до кави півбутерброда з яблучним варенням, що містить маленькі порізані шматочки яблук, пів старого сухого зефіру і цукерка "Ромашка", яку я випадково забув з'їсти два тижні тому.
Чим довше перебуваєш у одному закритому приміщенні, тим більше хочеться дивитися на природу. Є ще в світі такі місця - самотні і дикі. Але не зовсім суворі і спустошені як Арктика чи гарячі пустелі тропіків. Це південне узбережжя Чилі, фйорди Британської Колумбії, неосвоєне узбережжя Камчатки чи Приморського краю.. Головне не натрапити там на черговий Зміїний острів, як біля Бразилії

*

Нарешті дощ. Чудовий час для медитацій.
Стукіт дощу по поверхнях. І навіть його ледь помітне ковзання по листках.
Нарешті дощ. Розігнав всіх з вулиці, загнав додому. Стало тихо, ніби напередодні великого празника.