*

Кохаючи так сильно свій рідний край, вони так по-своєму, так своєрідно про це співають і використовують такі метафори, о так, не дуже пристойні. А такі вуличні, вульгарні, але вони попри це всерівно романтичні, бо це Бразилія..

Коли ми співаємо "Файне місто Тернопіль", то там так само є повно всіляких дурощів. Але ми не заглиблюємося у їхній зміст.. Для нас такі пісні - це порив патріотичності і синівської любові до свого рідного міста.

*

Смак кави з картоном, смак подорожі, смак ранку на вокзалі, в далекому невідомому місті, смак чистого заспаного неба, яке от-от нагріється..

Неодмінно картон, той кавовий картон, що не розкладається і забруднює нашу екологію. Без нього кава не така, не подорожня, а домашня. Тоді кава - це приємне прокидання, перечитування стрічки фейсбука, якийсь хліб з маслом чи печенько, це не зачовгані пороги вокзальних споруд, захаращені базарчики, далекі нові незвідані далі...

*

Чорно-біле кіно завжди у мене асоціюється із морозивом. Бажано білим, вершковим, не шоколадним.. Так повелося від спільного сімейного перегляду фільму з Чарлі Чапліном "Вогні великого міста", де жалюгідно вбогий, але безмежно добрий волоцюга намагається допомогти сліпій Вірджинії Черілл відновити її зір. То був новий рік, рік 2004, може, а може й 2003.. Тоді ми їли морозиво разом вкрай рідко, це була така собі розкіш.. Кілограмове морозиво!
Так отож..)

*

Пишу оповідання.. Ось його початок.


Шуміло метро. Сидів зручно на сидінні, поки десятки постатей тулилося в вагоні, стоячи. Сидів, хоч були серед них жінки, діти, старі і немічні люди. Може каліки й недужі. Може вагітні і з грудними немовлятами.. Це байдуже, бо хотілося сісти. Ноги і тіло, сонний мозок і голодна уява. Поїзд собі мчав. Погляд зазвичай захлинався і топився у якійсь чудній солодкій дрімоті. З якої не хотілося ніяк виходити. Будив голод. А ще радісне передчуття відпочинку. "Вихідні! Вихідні!". Час від часу погляд прокидався і йшов на полювання. Ось пурпурова курточка тримала на собі маленьку чорну сумочку на правому плечі, довге чорне волосся спадало до рівня грудей, закинене назад, купчачись на голові ще однією головою, тьмяно-чорне, густе і рівне. Високий видовжений лоб, що надавав обличчю яйцевидності, тепло-мармуровий, без жодної вади чи помарки, нахмурені брови, як і вії чорно-попелястого кольору волосся. Як і годилося пустий погляд. Голодні очі почали її їсти, вона якось сторожко кинула погляд в їх сторону, і за мить знову порожньо дивилася за вікно, де проскакували комунікації і порожні, необлаштовані, не відкриті ще станції. Вона була гірка на смак, як справжній чорний шоколад.. Облудний погляд облизався і заїхав в уста, на яких щойно згасала короткотривала посмішка. Вона геть нічого не помічала, тому що впивалася текстуальною розмовою..
Я все ще його пишу...


"Хтозна, може ми піддалися цій хвилинній слабкості, тому що ще не снідали?".
(з одного роману)

Джаз у Харукі Муракамі

Не хотіли би написати про це якусь курсову? :) Або просто статтю... Джаз є в кожному творі Харукі Муракамі. Здається, він на ньому ріс..

Я просто хотів зберегти тут декілька імен і назв з його 1q84

Барні Біґґард - джаз-кларнет
Atlantic blues
Джиммі Нун
Бені Ґудмен
Сідні Біше

*

А в Британії вже покоління, яке виросло на Бенджаміні Бріттені, створює фільми, ностальгуючи за дитинством, скупим, бідним, повоєнним, сірим, як англійський дощ.. Дитинством, за яким сумують всі, яке б воно щасливе чи нещасне не було..

*

I see you la la la la la la la la la la la la I see you
I see you la la la la la la la la la la la la I see you
I see you la la la la la la la la la la la la I see you

Sun smiling sun through the cave of your hair
Wind washing tulips out of space sitting there
I love you

Ви помітили, як японці колекціонують і поширюють Західну музику, яку я люблю :)