понеділок, 30 січня 2017 р.

*

Стелларіум прокрутив за кілька секунд кілька діб
Здавалося б, нащо мені здались ті зірки,
до яких я ніколи недолечу.
Бо там, я де до зірки недолечу,
там вона своїм світлом
для мене засяє.

*

"В твоєї шефової немає дітей, тому вона так до всіх чіпається", - каже мама.
Чіпається - тобто всіляко ускладнює життя.
І поки життя тобі йде сяк-так, її ускладнення тобі навіть за пригоду, і ти собі смієшся з її намагання усе ускладнити. Але коли життя починає викидати коники, і коли ти втомлюєшся від того, що щось в твоєму житті як горох об стіну, тобі хочеться просто якось в момент узяти все та й кинути, розвернутися і піти.
В мами, звичайно, все зав’язано на дітях. Здається, є так і сяк. Залежить від вдачі менеджера, але те, що вона не хоче мати дітей, це зле. О так, тут я згідний.
Але хіба можуть бути діти у того, хто одружений з роботою?

*

Цей вересень...
Різько похолодало і почало помирати листя. Легенька куртка і без шапки, десь за кілька метрів хлюпочеться Дніпро, покидаю той тринадцятий поверх, той острів з 5 мостами.
Школа. Діти з батьками і без. В осінніх пальтах. І метро.
Часами їхав дві зупинки в протилежний бік, щоби влізтися і не чекати довго своєї черги.
Якісь новоспечені недохмарочоси, дарницькі поїзди.
І байдужі погляди втуплені внікуди.
Знову Дніпро, верхи Собору, яхти, кораблі, Лавра і раптом за вікном темрява.. Електричні кабелі як до Міста Машин з Матриці.
Два ескаватори посилено працюють, щоби виштовхнути тебе знову на поверхню з глибин руд.
Далі усе таке смішно-страшне, що скидається на багате і розкішне. Білий вежівець з загородженою територією, а під ним Маріїнський парк. Це там я ховався від дощу під листям дерева.
Неправильно заокруглені доріжки і стезі, якими б ти кружляв собі без толку цілий день. Пам’ятаю ті телефонні розмови: тут же можна було говорити голосно і про все, і зі всіма. Бо то вже було надворі і далеко від Фортеці. Фортеця. Так, міністерство. Що ще могло би стояти отак в парку над кручею із посиленою охороною, як не так-собі псевдофортеця.
Шкода, з наших кабінетів вид на Лівий берег затуляли нам пожовтілі каштани. Якби я зараз був там, то напевно побачив би усю красу Києва: від Троєщини до Осокорків.
Зате знизу, там де продавали каву, там відкривався вид на Чернігівський напрямок.
...
Хех, Києве мій.
Був час, я й на довше зупинявся у тому Києві. Але цих три тижні мені вистачило, щоби зробити одне важливе рішення. Щоби зробити собі одну важливу постанову.
І та обітниця.. О, Боже, дай мені тут обітницю звершити

пʼятниця, 27 січня 2017 р.

Точність транскрипції

Український правопис насправді має перевагу над більшістю усіх європейських мов у тому, що ми мусимо записувати усі іноземні назви своїми власними літерами, що передбачає транскрипцію, чи принаймні транслітерацію, цих назв. І це дозволяє нам прочитати ці назви. Ну ми ж знаємо, як читати українською) У мовах, які використовують латиницю, не відбувається транскрипція. Як вони мають здогадатися, як читається та чи інша назва, якщо раніше вони ніколи її не чули?
Ну, наприклад, як британський англійський мав би прочитати "Portage la Prairie" або як француз мав би прочитати "Częstochowa"? Чому поляки читають Трамп, якщо за іхніми правилами читання, вони би мали читати Трумп?
Очевидно, щоби уточнити більше, ніж це дозволяє українська фонематична система, потрібно вдаватися до нових літер, чи діакритичних знаків, лігатур. Мабуть, тоді доведеться створити дві абетки - одна для українських слів, інша - для запозичених. Хе, ви напевно посміхнулися) Але ж у японській мові саме так і є - одна абетка хірагана - для японських слів, катакана - для запозичених. Але тут треба додати, що катакана має той самий набір складів, що й хірагана, тому вона нічим не допомагає краще передати точність звучання назв у інших мовах. Ну в принципі, це не потрібно, адже японські мовці й так не вимовлять тих назв, якщо у їхній мові немає відповідних звуків. Існує Міжнарожний фонетичний алфавіт для таких потреб.

Є проте щось на межі - коли ми можемо передати якісь звуки точніше все ще засобами української абетки.
Наприклад, апостроф. У запозичених назвах він використовується не лише після б п в м ф р перед я ю є ї. Він використовується для роздільної вимови двох звуків, де в українській мові вони би злилися в один склад.
Це може неабияк допомогти у передачі губно-губного w.
Адже в українській мові укінці складу в завжди вимовляється як w.
Отож, наприклад назву Kowan можна передати як Ков'ан, щоби зберегти вимову.
Можна піти далі і наприклад використовувати запис В'олт В'ітмен. Тут це вже явно не означатиме розділення складів, але власне те, що "в" вимовлятиметься тут як прикінцеве.

Ось така моя пропозиція до правил передачі іноземних назв у правописі.)

*

- А де ж та війна?
- Нема...


четвер, 26 січня 2017 р.

*

Тепер зі мною живе історик, який займається міжвоєнним періодом.
Якось я запитав його, чому він вирішив зайнятися цією темою, що у ній для нього такого цікавого? На що він відповів, що цей час був ключовим, дуже важливим. Він натякав на Другу світову війну, що очевидно мало би привести до думки, що сучасні події є наслідком тієї війни.
Я можу погодитися у тому, що це був час сильних і вольових людей. Я говорю звичайно про Галичину.
Покоління 1920-1930-их, яке вибороло нам нашу незалежність, яке зберегло нас собою, за інерцією якого ще живе якийсь дух нації..
Це покоління, яке створило цю молитву

Область високого тиску

Прийти о 7-ій ранку на роботу, мабуть, була не найкраща ідея. Бо вже таке враження, ніби це не перша. а третя година дня. Але мороз і ясне небо збудили мене і щоб не гаяти часу на вилежування, я просто зібрався і пішов.
На місці Оріона над парком Залізні води тепер скотилася Веґа. З високого димаря котельні валила пара, а десь за тою котелнею готувало собі вторований шлях Сонце.
Над нами область високого тиску. Рідкісне явище для Львова. Можна встати рано, і не треба ніякої кави.
Можна встати рано і працювати цілий день, і не заснути від розмірених ритмів дощу. Чи в похмурих сутінках захмареного неба. Це область високого тиску.
Сьогодні в УКУ ніби закінчилися канікули. Ніби саме сьогодні, не в понеділок, не минулого тижня. Не наступного, як воно в принципі мало би бути. Повно народу, всі вітаються після свят, розпитуються, чи вже наїлися куті. Приходять, колядують. На коридорах людно. Якісь молоді люди, які тут не вчаться і не працюють. Задіяні у всяких заходах.
Може це так діє область високого тиску...