*

Серце - це довготермінова інвестиція. Розвиваючи в собі навики серця можна закласти фундаменст стабільності, імунітет від духовного безсилля.

Рівно ж як інвестиція у людей з добрим серцем в кінцевому результаті виправдовує себе більше, ніж інвестиція у людей з добрим розумом. Якщо навчити багато чого людину з лихим серцем, можна одержати психічного хворого із знанням, потрібним, аби гіперкомпенсувати свої травми. Людина зі злим серцем, наділена владою - це диктатор і тиран.

Лінивство - це самозгуба. Як можна назвати прогаяні час, здоров’я і можливості, як не згубою самого себе.

*

Для Організаційного Комітету СДМ - це рутина. Бо готували ми його цілий рік. І там, де всі бачать свято, ми бачимо місяці наполегливої праці..)
Тепер тут в Кракові, дійсно ввесь світ. У нашому офісі International Content люди з Польщі, України, Німеччини, США, Південної Африки, Франції, Гватемали, Італії, Бразилії, Індії, Мексики...

P. S.
Як і кожен кожнісінький гімн на світі гімн СДМ банальний і нецікавий. Хоч я дуже полюбив німецьку версію:

Selig die Barmherzigen,
denn sie werden Erbarmen
finden!

Ці слова звучали дуже влучно у атмосфері Фульдівської церкви при Католицькому університеті.

Для мене гімном СДМ 2016 назавжди залишиться пісня бразилійського композитора "Маленька пташка"

*

Здавалося б, нічого важкого немає в тому, щоби просто за когось помолитися.
Хіба мене так часто просять це зробити?
З іншого боку, що я можу зробити більшого, як просто помолитися за людину, яка мене про те просить.
Але ж забувається..
 

* * *

Знову пізнаю лікувальні властивості альбому Tintinnabulum Арво Пярта, як два роки тому, коли було так порожньо і чекалося на зміни і воскресіння, тепер, коли так всього багато, так густо, навколо такий Вавилон, від якого голова йде обертом.

Яка глибина Вісли? В печері під Вавелем досі ще живе дракон... Весна скінчилася, почалося літо. Май. Все все розпустилося і насолоджується своєю юністю.

*

Піст - це серед іншого нагода стати перед самим собою у правді. Може саме тому слід обмежувати інформаційні подразники - Інтернет і телебачення. Щоби нової інформації було якомога менше, щоби можна було заглибитися у себе і замислитися над життям.

-

 

Я твердо вирішив далі жити так, мовби я вмер, але іноді від спонук світу моє серце прокидалось. Та тільки-но я намірюся до чогось, як хтозна-звідки надходить страшна сила, прищемлює моє серце і я вже безвладний. І та сила наче вбиває мені в голову: «Ти вже не здатний ні до чого». Від самих цих слів я хилюся. Коли ж перегодом знову замірюсь до руху, знов чую прищемлене серце. Я зціплюю зуби й люто кричу: «Ти чому заважаєш мені?» А вона, та сила, бездушна сміється: «Сам знаєш чому». Я знову хилюсь.

(Лист Сенсея, Нацуме Сосекі, "Серце")

 

 

* * *

- Ти, кажеш, з України?
Отець дав розрішення, і по сповіді запросив гостя з далекої східної країни трохи з ним побесідувати.
- Заходь на каву! Я тобі розповім історію двох українців, моїх парафіян..
Гість радо погодився. Мав в кишені ще трохи часу та й просто не міг не скористатися такою гостинністю священика.

- Ти знаєш.. Тут на Сході.. у нас мало парафіян. Звичайно, ми в центрі міста, тому багато людей часто заходить подивитися. Їх дивує ця простота нашого храму, відсутність яких-небудь елементів інтер’єру і в сумі вони не потребують багато часу, щоби роздивлятися церкву. Інколи, звичайно, хтось застримується на молитву. Часом навіть на месу. Але своїх парафіян я усіх добре знаю, тому що тих людей, котрі тут живуть і відвідують храм постійно - їх не так вже й багато..
Тут недалеко - Університет. А.. ну ти знаєш, ти ж заради нього й приїхав сюди..:) Добра була гадка, прийти сюди і висповідатися. Бачиш, вийшло, можеш ще й посидіти тут і попити кави..

Отець робить коротку перерву, щоби він і його співрозмовник трохи посміялися.

Отож, вони обоє вчилися в Університеті. Він і Вона. І знаєш.. Як розпізнати серед натовпу, що хтось з твого краю, якщо всі говорять німецькою. На ній же не написано: "Українка".. Чи на ньому. Якось так сталося, що вони обоє зайшли до церкви.

І тут Він почув, як Вона молиться українською пошепки.
Він не переривав її молитви, почекав чемно, коли вона закінчить. Обережно за нею вийшов з церкви і тоді заговорив..

Виявляється, вони вже кілька тижнів як бачили одне одного під час літургії, але й поняття не мали, що вони обоє з України!

Я питав його, мовляв, багато молодих людей, які й без того не дуже охоче ходять до храму, коли переїжджають до нового міста, та ще й іншу країну, втрачають зв’язок з церквою. Чому це не сталося з тобою?

Він казав мені так:

- Храм для мене - це таке місце, де я почуваюся вдома.

Думаю, Вона десь думала так само. Саме тому вони зустрілися...:)

Те, що вони почали скоро зустрічатися, мені стало відомо зовсім невдовзі. Парафія - як село - тим паче така парафія - важко щось приховати віж священика.

Здається, вони дуже сильно розчулилися, коли я розповів під час одної проповіді їхню історію, а завершив так:

- Мої кохані українці, наступної неділі спеціально для вас обох я справлятиму літургію у вашому обряді!

Через кілька місяців вони повінчалися. Довчилися разом, а потім повернулися в свою Україну.


Здається, в мене не було більше таких ревних парафіян, як ті двоє з України..

* * *

Чого не можна тільки почути про свою країну, якій ще не виповнилося й 25, і про народ, який живе на своїй землі тисячі років і залишається загадкою у світі і для самого себе..