Age of leisure

Що ж до праці — людина навіть в стані своєї первісної безгрішності не була створена для бездіяльності. Потім же те, що чинила ця людина, чинила вона вільно і для розваги душі,— змінилося як тягар для неї за гріх не без втоми і прикрощів, як конечність, згідно з цим зарядженням Божим: «Проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого» (Бут. З, 17.). Очевидно, не бракуватиме ніколи землі болю, бо гіркі, тверді, важкі є злочинні наслідки гріха, які, хочемо цього чи не хочемо, супроводжують людину аж до гробу. Терпіти і переживати труднощі — спадщина людини, і що б ми не робили і як не намагалися, немає ані сили, ані способу, що могли б усунути терпіння зі світу. Ті ж, що обіцяють, що зможуть це зробити і обіцяють для нещасних людей життя без терпінь і праці, тільки мир і приємності, обманюють народ і ведуть його на дорогу значно більших терпінь, як ці, що є. Значно краще дивитися на справи людські, якими,вони є насправді, і, водночас, шукати деінде, як ми вже казали, розв'язки для лих.

Енцикліка Rerum Novarum

*

Звичайно, що я не буду виховувати свою дитину, передавати їй знання та навики за цими педагогічними графіками та планами. Як можна так знеіндивідуальнити її? відібрати шанс на власний шлях? властиво, якоюсь мірою навіть відняти те, що у неї вкладено від Бога, перекреслити чи спотворити... Тобто, звісно, є певний досвід поколінь педагогів, методики, рекомендації, але на низовому рівні освітньої системи, коли під таблиці та журнальні записи починають підтасовувати дитину, а не навпаки... Скільки ще може це тривати у добу свободи, у вільне 21 століття..?

*

 Коли 2013 року в червні я від'їжджав зі Львова, здається, не залишилося взагалі нічого, окрім цієї пісні..

О, та минувшина...

P.S.




Пригадується давно забуте. В останні 5 днів у Львові прокручується усі 5 років мого львівського життя, наче в останні 5 хвилин перед смертю

— Мар’ян Довганик (@MaryankoD) June 27, 2013

*

 Вгадавший мій настрій, Фейсбук накинув мені в стрічку багато джазу: Дюк Еллінгтон, Вес Монтґомері, сумного чоловічка з парасолькою під осіннім сірим дощем, і звісно ж, Чета Бейкера: одного із найсумнішим на світі створінь

*

Сьогодні від ранку я згадую братам про Міська Барбару. Я розповідаю їм його біографію, я згадую їм його пісні. Браття щось приспівують зі мною.

О, це так символічно, адже я не думав ні Міська, ні про його півня давно-давно

І раптом, сидячи на вечері, я витягаю телефон і бачу цю новину: Місько Барбара раптово помер.

*

З сьогоднішньої проповіді - віра від слухання. Щоби навчитися вірити, треба чути. А щоби навчитися чути, треба слухати.

*

Тиші вам бажаю, щоби почати слухати.

*

Небо налилося тепло-рожевим відтінком, що повільно переливається в помаранчевий, і відтак жовтий..

Ранок - це не завжди бадьоре і радісне очікування нового дня. Буває, це підсумок важкої ночі, якому перші проблиски сонця дають облегшення.

І тоді, коли приходить це облегшення, зроджується і надія - на Христа - на нову ранкову Зірку.