Сьогодні від ранку я згадую братам про Міська Барбару. Я розповідаю їм його біографію, я згадую їм його пісні. Браття щось приспівують зі мною.
О, це так символічно, адже я не думав ні Міська, ні про його півня давно-давно
І раптом, сидячи на вечері, я витягаю телефон і бачу цю новину: Місько Барбара раптово помер.
З сьогоднішньої проповіді - віра від слухання. Щоби навчитися вірити, треба чути. А щоби навчитися чути, треба слухати.
*
Тиші вам бажаю, щоби почати слухати.
Небо налилося тепло-рожевим відтінком, що повільно переливається в помаранчевий, і відтак жовтий..
Ранок - це не завжди бадьоре і радісне очікування нового дня. Буває, це підсумок важкої ночі, якому перші проблиски сонця дають облегшення.
І тоді, коли приходить це облегшення, зроджується і надія - на Христа - на нову ранкову Зірку.
Все, що би не вмістилося у старий 150-символьний твіт заслуговує бути опублікований на цьому блозі.
Ти слухаєш Арво, проникся його атмосферою, тобі здається її можна буде так легко передати. Але ж ні - для цього треба нею просякнутися, набратися від середньовічних містиків і письменників-романтиків.
Може тобі допоможуть німецькі постмодерністи, які у храмах та каплицях, прибудованих до готичних катедр, уже все це переосмислили, але з присмаком травми Другої світової війни чи тоталітарних режимів, із присмаком гнітючого тягарю, який не залишає місця уже більше ні для чого, як для тиші та втихомирення.
Нависли хмари густо, холодний ледь не крижаний вітер. Все, як у Велеграді два роки тому. А було то провісником найзолотішої осені усього мого життя..
Набридливий комар залетів. Мабуть, хотів нагадати, що не годиться лягати спати, нічого в цьому дні по собі не залишивши.
Джим Толпін надихався виробництвом надвірних меблів від кораблебудівників. Тільки вони, ці браві мужі, істинні англійці-завойовники та першопрохідці знали толк у тому, як з дерева виготовляти щось таке, що десятиліттями піддаватиметься руйнівним впливам пекучого сонця, ультрафіолету, морозу, вологи, сухого повітря та, зрештою, людському недбальству.
А ще він виходив часто у ліс, щоби черпати ідеї для виробництва меблів. Справді, який дизайнер не надихається природою? Ліс - ще те місце для натхнення.
За середньостатистичне людське життя виростає могутнє дерево, усіх тих 60 чи 70 літ воно набирається сил і коли людину сили покидають, дерево починає свій золотий вік. У таких стариганів є чому повчитися.
Сядеш на ровер,
хай собі їде
...
Коли керує світом осінь
мені удома не сидиться.
Візьму в дорогу собі замість води мате. 30 kilometres on bike a day keeps a doctor away.
