*

 

*

 Людина захлинається у своєму егоїзмі, Бог посилає їй людей у потребі. Людська пиха разить на всю силу з висоти свого безумства, Бог посилає людей з інвалідністю, неповносправних, усіх тих, котрі не витримують різького штучного світла людської пихи.

Люди з інклюзією потребують підходу навшпиньки, чуйного серця, буття уважним, потребуть бути слуханими. А як можна слухати, якщо гуде й кричить власне его..

*

 Готувальник презентації як свого домашнього завдання часто тепер чинить як колись митець чи мислитель шукаючи матеріалу в природі, визбируючи необхідне в Інтернеті.

Інтернет стає наче другою природою. Стихія, у якій стирається авторство, як сильно не старалися б його вберегти різні обмеження та вимоги авторського права.

Ти дивишся на презентацію готувальника домашнього завдання і зауважуєш: "Які чудові ілюстрації ти підібрав!"

Ні, ти не кажеш: Які чудові малюнки ти намалював, щоби проілюструвати свою презентацію. Ніхто не намагатиметься оцінювати твої творчі здібності щось створювати, бо це занадто вимогливо. Це недосяжно. Усі хочуть мати видні презентації, які би гарно читалися. Ясна річ, жодний готувальним не має можливостей самотужки все створити чи сфотографувати.

Це наче укладальник букету - вишукує найкращі, найсимпатичніші квіти. Він не вирощує їх сам, не створює з якоїсь органічної речовини. Він бере їх готовими з природи.

Інтернет стає такою собі другою природою, у якій ти можеш комбінувати ансамблі з наявного матеріалу.

*

 Опублікував свій перший відгук на imdb. Позаяк кириличний текст вони не приймають, конвертував українську в латиницю. То був відгук на фільм Big sleep.

Здається, мав би чутися краще після того, як у черговий раз наслідив у Всесвітній мережі. Але ж ні.. Якесь відчуття порожнечі

*

 

Хочете розбити зачароване коло рутинності, коли здається, що кожен наступний день такий самий, як і попередній, просто почність з себе.

З Фоєрбаха

 "Східна людина стоїть в такому ж відношенні до західної, як сільський житель до міщанина. Перший залежить від природи, другий - від людини; перший живе за барометром, другий керується курсом цінних паперів, перший орієнтується за незмінними знаками зодіаку, другий - за невпинно мінливими ознаками честі, моди і громадської думки. Тому тільки у городян є історія. Тільки, так би мовити, людське марнославство становить керівну нитку історії."

Святий Віт - Святовит - Збруцький ідол

Допис, який не занехаяв ще минулорічного жовтня. Тепер дописав:)

Збруцький ідол і Велика Моравія.. Хм. Празько-Київська археологічна культура, білі хорвати. Мавро Орбіні?! Ну, просто цитата, без коментарів..

*

"
Позаяк, як пише Відукінд, Карл зміг перемогти руян радше через їхню розпустність, ніж завдяки доблесті франків, він повелів їм прийняти християнство в римському обряді і разом з саксами, яких він незадовго до того навернув у християнську віру, платячи податок, особливо шанувати святого Віта, який у ті часи у згаданих народів користувався особливим пошануванням. Руяни платити данину, поки жив Карло Великий, проте після його смерті, відмовилися більше платити і відійшли від християнської віри. У своєму місті Арконі вони встановили кумир Святовита, або як його називає Кранц, Цвантовика, тобто святого Віта.

Чоловіки та жінки щороку платили йому данину - динарій з душі. Коли ж сусіди запитували їх про подать, то відповідали, що достатньо їм і Віта, який є у них удома, і котрому вони платять подать. Так, знову впавши у язичництво, вони поклонялися згаданому ідолу Святовита. 

Зроблений він був із дерева і ростом із велетня. Мав чотири голови, як колись Янус у багатьох народів, щоби ті, хто заходить у храм, з кожної сторони могли бачити ідола. Був він без бороди із коротко постриженим волоссям з усіх сторін, що, як пише Саксон Граматик, зображало характерну для тодішніх слов'ян зачіску. Одяг на ньому спускався до ступнів. У правій руці він тримав залізний ріг, який жерцем, єдиним з цього народу, який мав бороду, наповнювався вином з дотриманням безлічі обрядів і залишався до наступного дня.

Залежно від того, чи залишався рівень вина незмінним або зменшувався, жерці судили про майбутній рік: передрікали неврожай в разі зменшення і достаток в разі, якщо рівень не змінювався.

Ліва рука впиралася в стегно, недалеко від нього виднілися узда і сідло його коня, а також величезний і багато прикрашений меч. Поміщений був згаданий кумир всередині каплиці з чотирьома арками, розташованими всередині великого храму, але стоїть окремо, так, щоби з усіх боків було дотримано деяку відстань до кожної опори згаданого храму. З кожної зі своїх сторін вона була завішана витончено прикрашеними і розкішними пурпуровими тканинами.

Ніхто не мав права входити в згадану каплицю, крім одного особливого жерця, та й то не завжди, коли йому заманеться, а тільки напередодні свята. Жрець, входячи в каплицю для прибирання, не смів дихати всередині, за завісами. Коли йому було потрібно вдихнути повітря, він біг до дверей і висував голову назовні, щоби смертне дихання не торкнулося божества. Порушення цієї заборони вважалося найбільшою провиною.

...
"

Надибавши копію Збруцького ідола в музеї під відкритим небом у Модрі (Південно-Східна Моравія) згадалася історія цього слов'янського божества, яку я недавно прочитав у Мавра Орбіні.