Допис, який не занехаяв ще минулорічного жовтня. Тепер дописав:)
Збруцький ідол і Велика Моравія.. Хм. Празько-Київська археологічна культура, білі хорвати. Мавро Орбіні?! Ну, просто цитата, без коментарів..
*
"
Позаяк, як пише Відукінд, Карл зміг перемогти руян радше через їхню розпустність, ніж завдяки доблесті франків, він повелів їм прийняти християнство в римському обряді і разом з саксами, яких він незадовго до того навернув у християнську віру, платячи податок, особливо шанувати святого Віта, який у ті часи у згаданих народів користувався особливим пошануванням. Руяни платити данину, поки жив Карло Великий, проте після його смерті, відмовилися більше платити і відійшли від християнської віри. У своєму місті Арконі вони встановили кумир Святовита, або як його називає Кранц, Цвантовика, тобто святого Віта.
Чоловіки та жінки щороку платили йому данину - динарій з душі. Коли ж сусіди запитували їх про подать, то відповідали, що достатньо їм і Віта, який є у них удома, і котрому вони платять подать. Так, знову впавши у язичництво, вони поклонялися згаданому ідолу Святовита.
Зроблений він був із дерева і ростом із велетня. Мав чотири голови, як колись Янус у багатьох народів, щоби ті, хто заходить у храм, з кожної сторони могли бачити ідола. Був він без бороди із коротко постриженим волоссям з усіх сторін, що, як пише Саксон Граматик, зображало характерну для тодішніх слов'ян зачіску. Одяг на ньому спускався до ступнів. У правій руці він тримав залізний ріг, який жерцем, єдиним з цього народу, який мав бороду, наповнювався вином з дотриманням безлічі обрядів і залишався до наступного дня.
Залежно від того, чи залишався рівень вина незмінним або зменшувався, жерці судили про майбутній рік: передрікали неврожай в разі зменшення і достаток в разі, якщо рівень не змінювався.
Ліва рука впиралася в стегно, недалеко від нього виднілися узда і сідло його коня, а також величезний і багато прикрашений меч. Поміщений був згаданий кумир всередині каплиці з чотирьома арками, розташованими всередині великого храму, але стоїть окремо, так, щоби з усіх боків було дотримано деяку відстань до кожної опори згаданого храму. З кожної зі своїх сторін вона була завішана витончено прикрашеними і розкішними пурпуровими тканинами.
Ніхто не мав права входити в згадану каплицю, крім одного особливого жерця, та й то не завжди, коли йому заманеться, а тільки напередодні свята. Жрець, входячи в каплицю для прибирання, не смів дихати всередині, за завісами. Коли йому було потрібно вдихнути повітря, він біг до дверей і висував голову назовні, щоби смертне дихання не торкнулося божества. Порушення цієї заборони вважалося найбільшою провиною.
...
"
Надибавши копію Збруцького ідола в музеї під відкритим небом у Модрі (Південно-Східна Моравія) згадалася історія цього слов'янського божества, яку я недавно прочитав у Мавра Орбіні.
