*

Вливати в себе гарячi напої, що тримають нас у тонусi...

Iдеал середньовiчної краси

Отець Олег Шепетяк говорив нещодавно про iдеал середньовiчної краси.

Це худенька маленька хвороблива дiвчинка, можливо з якимись червоними маленькими прищиками на обличчі. Вона вже в небі, її не цікавить це земне життя.
Вона молитовна, послушна, скромна і трохи замкнена в собі..
Це зовсім не той ідеал ренесансної повної дами, ситої і приземленої.

Коли цвістимуть магнолії...

Коли цвістимуть ботанічні сади Києва, дніпровські кручі вкриються пухнастим ароматним квітом, коли у місто прийдуть грози, тоді я знайду якусь годину часу, щоби вибратися насолодитися всією цією красою...

А поки що лишаються спогади з минулого року...

*

Можна плекати в собі світ цей, добрий і шляхетний. Без бруду, чорноти, вульгарності і злоби. Де чистим серцем, щирим помислом і вчинком все коїться, усе живе. Але якщо це буде світ для самого себе, то буде це несправжній світ.

Якщо хоча б для двох - тоді буде цілком така собі реальна справжність.

*

Деколи сни виносять з глибини підсвідомості якісь приємні і затишні консервації. Щось, що відклалося, глибоко врізалося, щоби колись я прокинувся із гарним настроєм..

*

Прадавній ліс із могутніми велетами, що своїми коріннями сягають початку світу.
А в тому древньому ветхому лісі щороку все проростає і зацвітає юне і невинне. Вперше, завжди вперше..

*

Була якась ідея, що мала би стати стрижневою для мого сьогоднішнього допису. Але я її за прочитанням Р. Тейлора "Свобода і детермінізм" загубив.. Вальс для Деббі у виконанні японських музикантів..