Скрупулянтне сумління

Зараз розглядаємо на парі...

З книжки о. Тараса Костіка про моральне богослов'я

4. Скрупулянтне сумління – назва походить від латинського слова scrupulus (= каміньчик, неспокій, дурниці). Проявляється в тому, що людина вбачає гріх там, де його нема, або легкий гріх вважає тяжким. Скрупулянтне сумління треба відрізнити від вразливого сумління, яке дає змогу дуже тонко відчувати небезпеку навіть найменшого гріху і різницю між легким і тяжким гріхом. Природою скрупулів є правдоподібно психоневроз. Хоч психіка скрупулянта не обов’язково є хвороблива, але поглиблення скрупулянтності може довести людину до гострої психічної хвороби. Ознаки: (1) дріб'язковий опис на сповіді всіх, навіть неістотних обставин; (2) звертання до багатьох сповідників про пораду в тій самій справі, незадоволення з отриманих відповідей, непослух щодо вказівок сповідника; (3) дріб'язковий і частий аналіз своєї поведінки; (4) постійний страх, що попередні сповіді і молитви були неважно відправлені, намагання знову їх повторювати; (5) бажання часто відправляти генеральну сповідь. Сумління скрупулянта не може служити нормою моральної поведінки, бо воно знаходиться під впливом почуття необгрунтованого морального страху. Не завжди треба йти за його голосом, деколи навіть треба діяти проти цього голосу. Лікування скрупулів повинно йти подвійним шляхом: зміцнення нервової системи (психологічний метод) і зміцнення волі, опираючи її на непорушнім авторитеті духовного проводу (духовна праця). Умови успішної духовної праці: (1) скрупулянт повинен вибрати собі одного духовного провідника (сповідника) і визнати його авторитет, опертий на належному моральному і інтелектуальному рівні особи провідника; (2) духовний провідник (сповідник) повинен вимагати від скрупулянта цілковитого послуху і направляти його поведінку з великою лагідністю, добротою і терпеливістю, однак рівно ж з великою рішучістю, не змінюючи в жодному випадку своїх рішень; повинен давати поради короткі, виразні й однозначні; не повинен дозволяти на повторення сповідей; (3) скрупулянту не можна змінювати сповідників, хіба що по довшому часі або задля важної причини; генеральну сповідь (з цілого життя) можна йому дозолити відправити тільки один раз; (4) скрупулянт може бути звільнений від обов’язку робити докладний іспит сумління, якщо це приводить його до душевного неспокою; (5) також він не зобов’язаний до матеріальної повноти сповіді, коли стає очевидним, що йдеться про дрібні моральні недосконалості.

Ще один уривок...

Важко воно мені йде..)



Але тримайте ще один уривок з того самого оповідання:



- Я знаю це місце. Я бачила його вже сто разів!
- Тобі воно вже снилось?
- Ні.



Вона зробила паузу і додала:



- Все значно банальніше. Одна дівчина у мене в друзях виставляє постійно фотографію, як вона тут п'є каву.


Усміхнувся.


- Нарешті ти побачила те, що вона так намагається усьому світові показати.

Вона також усміхнулася, а потім раптом посумніла.



- Тій дівчині дуже самотньо...



Тут справді було гарно. Невеличкий брукований майданчик, витесаний серед круч. Звідси відкривався прекрасний вид на Нижнє місто, поверх дахів та димарів, які десятиліття вже,

як останній раз пихтіли чорнотою.

Кілька столиків, біленьких, високих і вузьких і крісел поруч - по два біля кожного столика.

Це для пар, коли є він і є вона. А це місце якраз для неї і нього. Він може дивитися на синє Дніпро за різнобарвним, різноманірним Подолом, а вона може дивитися в його прекрасні очі. І повільно замріяно проказувати: "Ти наче арахісове масло до мого желе, ти наче полу-, а я -ниця, ти наче черевики, а я шнурки до них..." Над ними нависали б елегантні квадратні парасольки, покриті тканиною, що трохи б звисала з даху, наче штори.. Це все для тоді, коли приходять Він і Вона.



Спускалися поволі до долу. Ніщо не відділляло від вулиці, по якій йшли, від стін і вікон, ні тобі ніяких дерев, ніяких тобі бордюрів чи тротуарів.. Це щось новеньке. Узвіз якось так жалюгідно мав би нам нагадувати про Монпарнас чи може нехай Челсі.. Він тільки здалека натякав на таку претензію бути мистецьким центром Києва, про це нагадували десятки торговців картинами, якимсь раритетним барахлом з горищ, імперськими монетами, ляльками-мотанками абощо.. Але тут на узвозі вперше побачив, як художник стояв і малював картину на мольберті.. Зробив тут собі художню майстерню серед галасу і квітів.



- Ти знаєш, - говорив він до своєї колеги-художниці, - Я хотів йому запропонувати чорної як смоли кави, тоді як він відповів, що їсть і п’є усе тільки біле. Біле як сніг.. Білки яєць, цукор, подрібнені кістки, жир мертвих тварин, телятину, сіль, кокосові горіхи, курятину, приготовлену в білій воді, заплісняві фрукти, рис, світлі тістечка з білим кремом, сир (білі сорти), салат з бавовни і деякі види риб (без їхньої шкіри).



- Якийсь дивак.



- Так.. Він спить зверху на роялі у своїй квартирі, заставленій розкритими парасолями і газетами, в яку нікого не пускає..



- Може він чарівник якийсь.. Чаклує, молиться.. Та не Богу. Шукає якогось натхненника для своєї музики.



- Тому що не прибирає у себе в хаті?



Пройшли вже повз й так і не дочули наступних відповідей і запитань.
Віддалену розмову глушив звук вуличного фортепіано:



Ut1, la, di1, ti, ri1, sol, ré1, ut1, ri1, se, di1, fa, ti, se, ri1, de1, fa1, fa1, fa1…



- Порожня і безнадійна мелодія, як і усе дев’ятнадцяте століття, - сказав худорлявий художник з неохайною борідкою та незачесаним волоссям попелястого кольору.

- Скоріше як кінець того беззмістовного століття, - додав інший, що стояв поруч.

*

Кохаючи так сильно свій рідний край, вони так по-своєму, так своєрідно про це співають і використовують такі метафори, о так, не дуже пристойні. А такі вуличні, вульгарні, але вони попри це всерівно романтичні, бо це Бразилія..

Коли ми співаємо "Файне місто Тернопіль", то там так само є повно всіляких дурощів. Але ми не заглиблюємося у їхній зміст.. Для нас такі пісні - це порив патріотичності і синівської любові до свого рідного міста.

*

Смак кави з картоном, смак подорожі, смак ранку на вокзалі, в далекому невідомому місті, смак чистого заспаного неба, яке от-от нагріється..

Неодмінно картон, той кавовий картон, що не розкладається і забруднює нашу екологію. Без нього кава не така, не подорожня, а домашня. Тоді кава - це приємне прокидання, перечитування стрічки фейсбука, якийсь хліб з маслом чи печенько, це не зачовгані пороги вокзальних споруд, захаращені базарчики, далекі нові незвідані далі...

*

Чорно-біле кіно завжди у мене асоціюється із морозивом. Бажано білим, вершковим, не шоколадним.. Так повелося від спільного сімейного перегляду фільму з Чарлі Чапліном "Вогні великого міста", де жалюгідно вбогий, але безмежно добрий волоцюга намагається допомогти сліпій Вірджинії Черілл відновити її зір. То був новий рік, рік 2004, може, а може й 2003.. Тоді ми їли морозиво разом вкрай рідко, це була така собі розкіш.. Кілограмове морозиво!
Так отож..)

*

Пишу оповідання.. Ось його початок.


Шуміло метро. Сидів зручно на сидінні, поки десятки постатей тулилося в вагоні, стоячи. Сидів, хоч були серед них жінки, діти, старі і немічні люди. Може каліки й недужі. Може вагітні і з грудними немовлятами.. Це байдуже, бо хотілося сісти. Ноги і тіло, сонний мозок і голодна уява. Поїзд собі мчав. Погляд зазвичай захлинався і топився у якійсь чудній солодкій дрімоті. З якої не хотілося ніяк виходити. Будив голод. А ще радісне передчуття відпочинку. "Вихідні! Вихідні!". Час від часу погляд прокидався і йшов на полювання. Ось пурпурова курточка тримала на собі маленьку чорну сумочку на правому плечі, довге чорне волосся спадало до рівня грудей, закинене назад, купчачись на голові ще однією головою, тьмяно-чорне, густе і рівне. Високий видовжений лоб, що надавав обличчю яйцевидності, тепло-мармуровий, без жодної вади чи помарки, нахмурені брови, як і вії чорно-попелястого кольору волосся. Як і годилося пустий погляд. Голодні очі почали її їсти, вона якось сторожко кинула погляд в їх сторону, і за мить знову порожньо дивилася за вікно, де проскакували комунікації і порожні, необлаштовані, не відкриті ще станції. Вона була гірка на смак, як справжній чорний шоколад.. Облудний погляд облизався і заїхав в уста, на яких щойно згасала короткотривала посмішка. Вона геть нічого не помічала, тому що впивалася текстуальною розмовою..
Я все ще його пишу...


"Хтозна, може ми піддалися цій хвилинній слабкості, тому що ще не снідали?".
(з одного роману)

Джаз у Харукі Муракамі

Не хотіли би написати про це якусь курсову? :) Або просто статтю... Джаз є в кожному творі Харукі Муракамі. Здається, він на ньому ріс..

Я просто хотів зберегти тут декілька імен і назв з його 1q84

Барні Біґґард - джаз-кларнет
Atlantic blues
Джиммі Нун
Бені Ґудмен
Сідні Біше