*

Ці міські персонажики, непомітні такі і тихі, вони теж живуть своїм дивакуватим життям!

вчора у вуличного ліхтаря "з'явився друг",
нещодавно "почали зустрічатися" на клумбі квіти з щойноскошеною травою, а жовті світла вікон все ще "у активному пошуку".
Кому тільки до них діло?
Не одну би цікаву історію розповіла театральна афіша. І про довгоносих, і про кульгавих, і про немитих, нечесаних, невгодованих, насторожених, засмучених, байдужих... Хто тільки її буде слухати? Тому й замовкла. Нічого не скаже...
Як наступає глибока ніча, старі кам'яні підпирайли-баби, що вже сто їм, мабуть, років, тільки й мають заняття, що обговорювати новинки майдану. Теревенять без кінця своєю німою мовою: "А знаєш, до молодого клена залицялась липа... хоч посоримолось би старе опудало" Пліткуйте, на здоров'я, колони! завтра насунуться натовпи люду і від їхнього тільки запаху вам знов відбере мову...
Камінь, залізо, бруківка, сталь, дерево... Хех... Компанія нічого собі. Але одна душа є, не заснула. Людська душа. Хоча? Хіба наяву так мрійно когось виглядають? Вслухається, бідна, видивляється з високого балкону... Толку з холодних зірок, толку зі срібного місяця. Усе надіється душа, що може десь почує... а може? як хтось проспіває в унісон їй:

Але чому, коли заснули сині гори?
Якось не до сну мені?

21 травня 2010

*

Знаєте це відчуття, коли щось готуєш, начебто спершу для себе, входиш в азарт. І коли ти вже приготував і попробував, і все начебто тебе влаштовує, уже й не хочеться так сильно їсти. І поки в тебе знову пробудеться апетит, хтось прийде і з’їсть те, що ти приготував..)
Цим разом я собі відклав, хе-хе. Здається, двох тижнів вистачило, щоби цілком відвикнути від режиму - вечеряти о 7-ій..
Здається, все ж це ненадовго..

*

Чекав грози, заснув. Не дочекався..
Сусіднє вікно глипає на мене як місяць.
А місяця не буде. Тільки сотні міських ліхтарів між листям каштанів.
Завтра свято. Місто гуляє. Людно.
Це раптом останні дні вакацій. Може й зовсім їх не треба, тих вакацій. Тільки розніжують..

*

Шукаючи за благородністю, задумаймося, що справді найбільша благородність - це чистота серця.
Все інше - просто понти.. Ні знатне походження, ні гарні манери, ні вишукані смаки, ні блискуча освіта, ні геніальний талант не мають у собі благородності убогої людини з чистим серцем.

Бог вибирає собі найкраще. Усіх "благородних" Він залишив світу, а собі обрав тих, хто має чисте серце.

*

Останні промені сонця торкаються верхнів поверхів висоток на Лівому березі. Сонце пішло десь туди на "Західну", туди до Львова..
. . .
Усі ви питаєте: Порекомендуй якийсь фільм. Я беруся рекомендувати. "1993 рік? Та це старий..".
Хм.. Якщо фільм класний, хіба має значення, чи він старий.
І навпаки, якщо фільм новий, то він класніший?
З досвіду, за 100 років кінематографу назнімали багато чудових фільмів. Вони пройши випробування часом..
. . .
Здається зло нарешті перемогло. У моїх довгих затяжних битвах. Я просто віддав йому останки того, що воно й так пожерло. Диви, якраз відчепиться. З спокійною душею піду спати..

*

Ми нарахували іх десь двадцять.
Я і ще брат, вдивлялися в сузір'я, ті, котрі не поглинула заграва Києва десь там за густим сосновим лісом... Між ними пролітали метеорити, ми говорили про життя, про покликання, про смерть, про дружбу, безконечність Всесвіту і його безконечну порожнечу. І все те слухав Бог. Поміж шуму шелесту лісу, порухів гілля, співу цвіркунів слухав двох своіх дітей, які щиро собі гомоніли під зорепадом..

*

Я в оцій перетрудженій перегрітій кімнаті серед браттів мрію про дитинство і дивлюся на літо, яке поволі втікає..