*

Приснився мені сьогодні Ґабріель. Такий самий світлий і благородний, кучерявий бразилієць. Говорив до мене гарною українською мовою без всякого акценту. То було дивно, зважаючи на те, що він у мене був колись всього один раз на уроці української, який я проводив для поляків. І то через те, що його урок португальської, на котрий ходив я, був перед тим у тій самій кімнатці.

До речі, кімнатка була у нас досить сувора. То був весняний час. Я трохи перевтомлювався. Трохи було страшно за здоров'я і психічний стан, зважаючи на те все, що відбувалося довкола: нові люди з усього світу прибували щотижня, щодня доводилося вживати як мінімум три мови, це було чуже середовище і було багато різномовної роботи, і ще було дуже незручне ліжко і отець Збіґнєв постійно всяко діставав. Кімната була сувора тим, що у ній не було вікон. Вона була пристосована для аудиторії, тому замість вікна була велика біла денна лампа. Вперше, коли я там проводив урок, не помітив того, що це вікно несправжнє. Виходиш надвір: вже темна ніч і тьмяні зірки змінили засмоговане сонце. Якось не витримав тієї кімнатки і переніс урок у нас офіс СДМ..)

Так ось сниться мені сьогодні Ґабріель. Говорить мені про те, що вони (напевно усі волонтери СДМ, без мене) кудись їздили весною.. Весною? Наступної весни ще не було. Нелогічність мого сну ще й в тому, що пройшов начебто ще один рік.. Він мені говорив про березень, квітень, травень.. А потім так каже: А що означає травень?
Травень - від трави, "grass", "grama" португальською..

Прокинувся, подумав, що був так звик до всіх тих волонтерів, ніби то була одна велика міжнародна рідня...
Улька поїхала на ті залишки СДМ, сподіваючись застати там ще дух великого свята. Його вже більше не буде, Улько, ніколи. Таке стається раз в житті..

*

Сьогоднішнє просинання трошки мені нагадало Ляйпциг. З усіх 10 ночівлей, які ми мали у різних містах Німеччини, Ляйпциг була найнекомфортнішою. Було трохи зимно. Ми спали підлозі з ламінату, усі 9 в одній невеликій кімнаті. І то було в тій знаменитій ляйпцизькій церкві. В одному з парафіяльних приміщень.
В Ляйпцигу було, звичайно, класно. І денна екскурсія і похід нічним містом.. Хоч ми може й спали 2 години, решту ми доспали в бусику в дорозі до Берліна.
Не знаю, може пригадалося тому що нині в кімнаті було дуже холодно.

*

Моя шефова Марічка приїхала з Лівану. Розповідає, що багато місцевих християн підтримують Башара Ассада. Чому? Тому що він позиціонує себе як захисник християн. Чи ми про це щось знаємо?
Ми волаємо "Смерть Башару Ассаду", тому що так говорить вся західна преса. І немає навіть натяку на якусь іншу позицію. Це мені нагадує реакцію москалів на "Правий сектор".

Ще одне. Всі великі медіа США якось тупо ігнорують інавгурацію Трампа. Але людей до Вашингтона всеодно приїхало багато. І ці, хто приїхав, кажуть: "Саме ми і є Америка. Та середня Америка." Хіба ці медіа ще більше не відсторонюються таким чином від середньостатистичного американця? Таких собі типових Сімпсонів?

Треба думати своїми мізками, а не бездумно сприймати те, що нам диктують ЗМІ.

*

Моє нове житло нагадує мені той хостел у Празі, в якому ми з Томасом ночували. Я - одну ніч, а він цілих дві. Така сама шумна вулиця під вікном, і так само все біло і сумно..

*

Хм.. Скільки ще? Може до середини березня і махнути в Мельницю.. А може до середини червня.. Але я конче потребую рідної і затишної Мельниці. Своєї. І то на кілька днів. Зовсім у якомусь забутті, злитися з природою, полазити по печерах, пошукати руїн старих замків, походити по скелях каньйону. Може зробити кілька файних фоток..) Але заховати їх собі і ні в який фейсбук не виставляти..
О, гори, це звісно, кльово. Вони ще будуть. Але Мельниця.. Що може зрівнятися зі спокоєм тієї Мельниці.

(Зі старого)

Щось отаке пробував писати, як був у Кракові. Сьогодні опубліковую..)

*

"Ні, не сьогодні..."
Уляся ховає молитвенник в шуфлядку. Там є пояснення до української греко-католицької літургії польською мовою. Це вона спеціально для Матеуша придбала, їздила у Перемишль.
- Як пані чується, - жартує Матеуш.
- Пані чується втомленою, бо вже добіг до кінця цей довгий день.
Уляся і собі жартує, складає всі свої течки акуратно на етажерку, закриває усі програми і каже комп’ютеру вимикатися.
День уже давно добіг кінця, давно почалася ніч. Швидко вона тут приходить, коли ще праця в розгарі, і так хочеться денного світла, так воно потрібне похмурого листопада... А приходить так рано, коли нікому воно ще непотрібне, коли ще всі хочуть натрохи довше поспати в ліжку.. Такий він Краків.
Уляся спішила в церкву святого Норберта. "Сьогодні ще без Матеуша", - думала.
В церкві співав один хорист, було може 5 душ. І знала Уля, що думати так негоже, але ж думала про себе: так самотньо тут без нього.

II

"Матеуш. А знаєш, сьогодні в нас в церкві великий празник".
День закінчувався, як завжди, в атмосфері втомленості і передчутті спокійного вечора. Уляся вирішила використатися якусь нагоду запросити Матеуша до церкви. Він же її не раз запрошував на ... каву.
Лампочки на системних блоках одна за одною гасли, працівники один за одним прощалися. Вимикалися світильники і залишилися тільки Матеуш і Уля.

"Празник? Хм.. Цікаво. То ти йдеш зараз до церкви?"
"Ага"
"А можна доєднатися?"
Чи можна доєднатися?! Авжеж! Так, можна, Матеуш!
"Ну, розумієш, у нас трошки довга літургія, українською", - вголос каже Уля.
"Мені було би цікаво послухати літургію вашого східного обряду. Ну, а мова.. Ти мені підказуватимеш, що відбувається"
"Добре. В мене є навіть спеціальний молитвеник з коментарями польською"

Уляся і Матеуш вийшли з офісу останніми, пройшли вулицю Канонічу, вулицю Посельську, далі по Плантах і просто на Вісляну..
Вже падав легкий сніг, було безлюдно і тихо. Улька щось собі весело жартувала, а Матеуш сміявся з її жартів і тішився помаранчевим вечером середньовічного міста.

ІІІ

Було так затишно тепер. В церкві співав один хорист, було може душ 6. Але Улі здавалося, що в церкві були вона, Матеуш і отець-парох.
І Бог десь з-над склепіння церкви дивився на те, як вона співала, а Матеуш намагався підспівувати "Алилуя". Вона десь розумом знала, що не гоже так думати, але якби не він, було б їй так самотньо цього грудневого вечора..

А потім літургія закінчилася, церкву замкнули і вони обоє пішли на трамвайну зупинку, вже не жартуючи і не сміючись.

"Ну ось. Мій трамвай"
"Дякую. Мені було дуже цікаво"
"То ти ще прийдеш на нашу літургію знову?"
"Якщо запросиш.. звичайно прийду"
"Ну, добраніч. Як кажуть в нас: Бувай здоров"

Трамвай №18 показав свій хвіст, Уляся щаслива вмостила біля вікна, а Матеуш йшов самотній біло-оранжевими Плантами, і сніг за ним замітав його слід.

Місце розташування. Теоретизування

Пані встала зі свого місця в маршрутці. Місце звільнилося. Я сів на те саме місце.. Чекайте..
Це те саме місце?
Адже маршрутка рухається по дорозі, і я вже не на тому самому місці, де була маршрутка, коли там сиділа жінка. О, так, це легко буде помітити, якщо зробити, скажімо, всю маршрутку прозорою: сидіння, підлогу, корпус, мотор.. Он, проїхав повз 16-поверховий будинок, далі церква.. Ні, я сидітиму не на тому самому місці.
Але, припустімо, мені захочеться побувати на тому самому місці. Я прийду о 3-ій ночі, коли на вулиці не проїжджатиме жодна машина, стану точно в те саме місце, на якому була маршрутка, тоді коли я в ній їхав і сів на місце однієї пані.
Так, мені здаватиметься, що це те саме місце, але поверхня Землі поворухнулася на кілька тисяч кілометрів. Там де був день, стала ніч, де була ніч, став день. Я вже не на тому самому місці, де був кілька годин тому.
І навіть, якщо якимось чудом Проспект Червоної Калини перекриють і я зможу прийти вдень точно о тій самій годині і точно о тій самій хвилині на місце, де в маршрутці я сів замість тієї пані, Земля дуже змінила своє розташування і полетіла далеко вперед по своїй орбіті.
І навіть якщо я прийду в той самий день наступного року у той самий час і на те саме місце, траекторія руху Землі по своїй орбіті нестабільна, це не конче той самий вторований шлях, Земля може пройти "вище" чи "нижче" попередньої орбіти. Якщо вважати, що правомірно казати вище і нище про щось, що відбувається в космосі.
І навіть якщо Земля пройде по тій самій траекторії, Сонячна система вже не буде там де, була раніше. Тому що рухається, як і всі зоряні системи нашої галактики.
Так, здається, ми повинні визнати, що можемо говорити про якесь "місце" тільки тоді, якщо є якісь інші місця. Бажано, стабільно стоячі. І ми прирівнюємо це місце до інших місць. Є дерево, є будинок. Я можу стояти між деревом і будинком, за деревом, яке стоїть за будинком чи перед будинком, який стоїть перед деревом.
Я буду сидіти на тому самому місці, що й та пані в маршрутці, лише якщо вирізати маршрутку з усього часу і простору і на решта, що відбувається поза нею, заплющити очі.
Так само, місце, де проїжджала маршрутка, буде лише саме тим самим місцем, якщо припустити, що існує лише географічна карта, і космічні процеси не відбуваються.
Місце розташування - це річ відносна. Наприклад, відносно до інших місць сидінь у маршрутці, міських магістралей і будинків, географічних півночі і сходу, відносно умовної початкової точки на орбіті Землі і т. д.
Ага.. Розкажіть про це тому, хто скаже вам наступного разу: "Шо ти тут робиш? Ти зайняв моє місце!"

*

Музика має таку властивість, як старі вірші чи старі позаторішні твіти, бути консерватором емоцій і станів.
Хіба ви цього не досвідчуєте, коли риєтесь у старих постах своїх профілів, чи на старих дисках..
На старих дисках.. Колись ми економили кожен мегабайт і коли на 700-мб CD, а потім 4,4 Гб DVD залишалося трохи місця, обов'язково дописували туди якусь музику. І там часто залишалася така музика, яку ми тоді слухали.
У епоху хмарних технологій колекція записаних у доінтернетний час дисків приносить мало користі, зате викликає купу спогадів..

Любов первинна, фізика - вторинна

Досконала фізика, придумана і створена нашим всемогутнім Господом, ніколи не є просто суворими законами. Звідки на шибках беруться ці прекрасні візерунки, утворені від конденсату - на межі холодного і теплого.
Чи неймовірно дивовижна форма сніжинки.
Спочатку була любов. А вже потім постала фізика.