*

З сьомого поверху видно, як маленькі темні звірятка шастають між кущів і дерев. Коти..)
Падає сніг, де ті коти тут тільки взялися! Уже третього видно..)
Цікаво запитати їх щось, в Святвечір, кажуть, звірі розмовляють..)

P. S. Музика під настрій снігопаду

Цікава короткометражка

Хм.. Цікавий фільм. Знятий десь 40 років тому..

*

Схоже на те, що я певний час мешкатиму на вулиці Стрийській в старому двоповерховому будинку..
Що ж. Хоч мене й гнітить шум вулиці і відсутність Інтернету, але тішить близькість УКУ і Стрийського парку..
Життя таке: "не жарти не казки, а праця, бурі і негода".)

*

Останні хвилини цього дня.. Мені б теж здалося навчитися спати мало.
Може треба більше свіжого повітря? Але щоби зранку було тепло, бо якщо холодно, теж важко проснутися.
Мене цей Сихів заводить в тугу.. Ну, одноманітність і совковість архітектури - це ще півбіди. Зрештою, зі свого боку, ця архітектура теж чимось цікава.
Заводить в тугу оця ранкова спішність. Увесь Сихів з 7 по 10 ранку завантажується в маршрутки. Увесь, може, окрім дітей, які вчаться тут в школах. І їде в "місто". Потім увесь Сихів з 5 по 8 завантажується в маршрутки і їде додому. І так весь час. День у день. Це ритм робочого.. Нє.. стривайте, зароботаного міста.
Зароботаного. Я не бачу ніякої радості в очах людей, які кожного дня повторюють цей життєвий ритуал. Чути багато незадоволених розмов і настроїв. Маршрутники по-всякому саботують режим руху. Це злить людей. Вони подвійно незадоволені.
Хоча сихівці загалом не схильні бути сумними. Навпаки, жителі Сихова вважають свій район найкомфортнішим і найпривітнішим. Це просто, напевно, мені незвично. Незвично бачити такий Львів.
Ну, я й не встигну звикнути. Через кількадесят днів скажу йому: "Прощавай, старий"..)

Світло і сповідь

Хіба то можна забути?
Кімната зі старими обоями. За кілька місяців мав початися ремонт. І тоді ж мала початися помаранчева революція. Петро почав обписувати стіну всякими філософськими термінами. Написав щось таке як ойкос, ойкумена, екологія, економіка.. Хе, то так на нього впливав УКУ.
Я освоював Gnome - графічне середовище Лінукса, зробив собі напівпрозорими панель і консоль, прибрав з робочого столу усі піктограми і поставив фон - мультяшне нічне місто і Місяць на півкартини, осріблює забруковану вулицю. (О, таку картинку, тільки насправді, я потім матиму через чотири роки у Львові :))
І над тим всім музика Грицька Чубая. Однаково гожа для вечора з чаєм і для ранкової пробіжки.

"Ти не маєш довкола
свічадонька жодного...
...
гербарій
що його назбирали
вітер і ти
вітер і ти"

Відтоді Грицько Чубай став моїм улюбленим поетом, а збірка його віршів стала першою книгою, яку я взяв в дитячій обласній бібліотеці..
Цікаво, що все-таки найбільший вплив мала на нас з Богдано музика "Кому вниз". Але Чубай - то була лірична версія..)

Про цей вірш Чубая я тоді ще не знав. Я відкрив його потім

Я знаю що вам це не до вподоби що
я вища од вас і назавтра ви нашлете
на мене бульдозери і знову вирвете
мене з корінням або ж акуратно
підстрижете під лінійку і щогодини
дбайливо поливатимете водою із крану
А я тоді без’язико мовчатиму як і оті
мої газонні цивілізовані родичі бо
я просто трава і я не про себе
прийшла вам нагадувати бо ви не тільки
мене одну забули я прийшла вам нагадати
що ви все-таки люди і що ви також
повинні щодня рости
я трава

Емм.. люди! Ми ростимо щодня? Ніхто ж нас наче не обрізає.. Здебільшого..
Люди, треба рости щодня..

Колись вони були сестрами...

Часто доводилося зустрічати людей, схожих зовнішньо, але ніяким чином не пов’язаних родинними зв’язками.
На перший погляд не пов’язаними. Фізичну схожість можна пояснити лише спорідненістю, і навіть якщо це спорідненість аж у якомусь 20-ому чи 30-ому коліні.
Мені досі ввижаються мої співробітники з офісу СДМ. Вчора на конференції СУА була дівчина, яку так і хотілося назвати Зосею.
- Зошя, як ші маш?
Так багато подібних людей. Але, чомусь, мені найбільше схожостей вдається помічати саме у жіночої половинки людства.
Колись у одного батька було багато дочок. Він повіддавав усіх заміж, і вони роз’їхалися по незаселених просторах - в місця, де було більше землі, лісів для полювання. Навіть якщо це було за 1000 кілометрів від дому...
Або якась людська порода просувалася покоління за поколінням у якомусь напрямку і там спинилася, і тепер є дві Зосі - одна в Кракові, друга - у Львові.

Tea for two

Не знаю, чи вам сподобалася ця пісенька. Мені вона дуже подобається. Вперше я її почув у французькому комедійному фільмі з Луї де Фюнесом "Велика прогулянка" (Le Grande Vadrouille).

І ще тут: https://www.youtube.com/watch?v=1oqhvryFmJ0

Сама пісня походить з 1925 року. Це, начебто, оригінальна версія. Тобто, запис, звісно, пізніший. Але текст повний і мелодія така, якою була вперше написана для мюзику "No, No, Nanette".

Після вдалого дебюту вона швидко здобула собі популярність. І стала співатися не тільки в Штатах. І недарма у фільмі з Луї де Фюнесом саме ця пісня стала шифром британської армії. Адже чай для двох - це щось дуже англійське :)