Штаб-квартира Пласту

Це мала би бути якась дуже гарна споруда. Може, зелена, зі скляним фасадом. Було би добре, якби висока, наприклад, на Печерську, або Північних Осокорках, або на Рибальському острові, щоби виділялася. Такий собі злегка зелений хмарочос із величезним банером "Пласт" і лілейкою. А ще люксові домівки по всіх містах і містечках України, окружні, паланкові центри, виконані зі смаком. Звісно, тоді треба відмовитися від утопічної ідеї, що пластунами можуть бути тільки 1 % громадян. Бо потужна інфраструктура може залучити значно більше. У київському хмарочосі Пласту збиралася б крайова булава, була би найбільша в Україні пластова бібліотека, кілька залів для міжкрайових, крайових, окружних зустрічей. Усе, як в людей. Головне, що весь провід Пласту найвищого рівня мав би вже в Україні солідне приміщення, так воно би мало бути в справді українській Україні... Можете глянути на штаб-квартири скаутських організацій у Штатах, Японії і навіть Шрі-Ланці. Нічогенькі такі собі. Воно, ясна річ, все коштує гроші, за те дбають місцеві уряди. Коли буде український уряд, він обов’язково посприяє спорудженню розкішної штаб-квартири для найпотужнішої молодіжної організації України.

Звідки взялися московських "8 сестер "

Окрасою і символом міста Москви стали 8 висоток, виконані у стилі "сталінського ампіру", так звані "сталінські висотки". 8, хоч правильніше було би говорити про 7, бо восьмою стала нова житлова споруда, зведена уже в нашім 21 віці, в середині 2000-их. До речі, саме цей житловий будинок - найвищий у Європі ЖК. Я розумію, що нікому не відкрию секрету, маємо зараз Інтернет, маємо зараз Вікіпедію, можемо начитатися, перевірити факти, відомості, можемо насититися інформацією доволі. Але ж, чорт забирай, я думав, Москва хоч щось має своє, оригінальне, неповторне, адже "сталінські висотки" стали символом нової радянської Москви, столиці імперії, першої країни рад. І виявляється ці споруди виконані у стилі, передертому в американців. Адже "сталінський ампір" у такому вигляді, як наприклад, Мінстерство закордонних справ Росії - ну майже точна копія Мангеттенського муніципалітету 1909-1912 років. І тоді це називалося в Штатах неокласицизм. Для такого шикарного міста як Нью-Йорк воно дуже пасувало. Узагалі, всяке велике американське місто - парк сучасної архітектури. Подивовуєшся, як той "новий світ" взуває "старий".

Пам'ятник Данилу Галицькому у Києві

Коли останній раз проходив Львівською площею у Києві, приглядався і подумав: "Добре, що там поки що ніякий пам'ятник не стоїть". А ще подумав, що більше немає площ в центрі Києва, названих вчесть інших міст України. Колись ще прийде час для свого Бандери в Києві, Петлюри, Мазепи. Може, спорудять великий меморіал на честь всіх героїв, полеглих за волю України, від славного Святослава Завойовника до вояків УПА, там буде весь іконостас знакових постатей і просто звичайні борці, ніким тепер не знані, забуті, а таких же мільйони... Про такий меморіал мріяло багато українців. Це буде все обов'язково. Але чи прийде коли час до нашого українського короля Данила, який попри те, що зараз асоціюється, може, як суто галицький, чи галицько-волинський діяч, насправді ж і в історії Києва відіграв немаловажливу роль. Адже саме король Данило у найтяжчу для Києва годину поставив воєводу Дмитра захищати місто від татарських орд, і завдяки його вправності місто трималося багато місяців. Як персонажу всеукраїнського масштабу королю Данилу треба віддати належну шану. І це, серед іншого, мав би бути високий кінний монумент на Львівській площі, там якраз пустує місце.

Каталог людей

І навіть, коли ти зовсім мовчиш, добре, що ти є в моїй колекції людей.
Якась геніальна людина придумала цей чудесний каталог фейсів. Я клацаю раз, двічі, і я вже в тебе вдома. І нічого незвичайного, нічого дикого у тому, щоби розставити на стінах, стелі, підлозі свого дому фотографії своїх друзів, звісно, немає. Особливо, коли ці фотографії яскраво-червоні, осібно кожне обличчя широким планом, конче прагне привернути увагу. Я весь день дивлюся тільки на вас, мої дорогі фейси. Під різними ракурсами ви такі несхожі одне на одного, такі цікаві, чарівні, привітні. Хоч може комусь, хто ситий по горло людською увагою,ця мозаїка сіра.
Завваж, у цьому каталозі ти завжди в центрі, ну може трошки, ну може фальшивої, але ж, уваги.
І навіть коли ти просто мовчиш, це добре, що ти є в цій колекції людей.

Водолій

Сидить водолій, і ллє воду світлу, і ллє воду темну.
Це вже є. З’явилось те, що чітко показує, хто ворог, а хто друг, хто свій, а хто чужий. І вже не має значення, як буде далі. Бо ми вже чітко все побачили. Всі змії виповзли на світло.

Жанри природи

Бог, без сумніву, митець. Він все творить натхненно; естетично; а вже тоді функціонально і раціонально. Логічна сторона його творіння бездоганна, але є багато більше нелогічного, тобто надлогічного, вищого за логіку.
Ось вам 4 жанри природи: Зима, Весна, Літо, Осінь. Насолоджуйтесь всіма по порядку, встигніть пізнати усі, поки матінка-природа на всю силу виконує їх. Усі вони такі потрібні, такі прагматичні, такі неминучі, і водночас, такі прекрасні, загадкові, багатогранні, цікаві.
Що ж, буває і природі не завжди вдається дотримуватися чистоти жанру. А буває, вдається. Цілі дні золотої осені: дерева в гарячих барвах під акомпонемент косого сонячного проміння, або день, виконаний в зимових тонах: засніжена вузька дорога крізь вкриті інеєм дерева, в густому молочному тумані.
Це ніби Бог написав сценарій, а природа його виконує. Ну, як і з кожним актором, буває, природа не в настрої. Тоді вона просто усе поливає сірим монотонним дощем, і місто міситься в болоті. А може це Бог не в настрої..? Хіба можна веселитися під пронизливий холодний вітер і довгий повільний дощ? Хіба що, кожен жанр має свого любителя і шанувальника. Адже комусь подобається джаз, а комусь рок. Гірше, це ходити лише на комедії.

Шевченко в граніті

Я хочу стояти на чомусь твердому і постійному. Здатному перенести всі бурі і негоди і не захитатися. Відчувати поруч силу і міць, а сила, як відомо, за правдою. Коли я ослабну, то хотів би на щось опертися, комусь довіритись, перебороти втому в затишку, знову набратися сили і ставати до боротьби. Яке ж це щастя, що я з м'якого тіла - кісток, шкіри, м'язів і кишок, - тепер маю на кого опертись, щоб, як він, штовхати непосильний тягар поступу, пліч-о-пліч з тими, хто готовий стояти на твердому.